ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді Харченка В.В., суддів Васильченко
Н.В., Кравченко О.О., Матолича С.В., Федорова М.О., при
секретарі: Коротких В.В., розглянувши у відкритому судовому
засіданні касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної
податкової інспекції на рішення Господарського суду Львівської
області від 12 липня 2004 року та постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 2 вересня 2004 року, у
справі за позовом Дочірнього виробничо - комерційного підприємства
"Торговий дім "Галичина" до Дрогобицької об'єднаної державної
податкової інспекції про визнання недійсним податкового
повідомлення - рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 12 липня
2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 2 вересня 2005 року позовні вимоги
Дочірнього виробничо - комерційного підприємства "Торговий дім
"Галичина" до Дрогобицької об'єднаної державної податкової
інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення було задоволено.
Зазначені судові рішення вмотивовано тим, що відповідачем
безпідставно було зменшено валові витрати позивача та суму його
податкового кредиту на вартість придбаного позивачем цукру,
оскільки зазначену продукцію позивач цілком може використати у
власній господарській діяльності.
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями Дрогобицька ОДПI
звернулася з касаційною скаргою, у якій просить рішення
Господарського суду Львівської області від 12 липня 2005 року та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 2
вересня 2005 року скасувати та прийняти рішення про відмову у
задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга грунтується на неправильному застосуванні
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права,
зокрема норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та норм пункту 5.1
статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Скаржник стверджує, що проведеною перевіркою було встановлено
фактичну відсутність придбаного позивачем цукру та сплив термінів
позовної давності за вимогою про його повернення.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги
колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідачем проведено позапланову документальну перевірку
позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при
передачі на зберігання та знаходженні на зберіганні цукру на ТзОВ
"Калинівська нафтобаза", про що складено акт № 0052/26-2/30444725
від 15.08.2003р., яким зафіксовано порушення позивачем п.5.1,
п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, в результаті чого донараховане податок на прибуток
в сумі 70415 грн., та порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, в результаті чого
донараховано ПДВ в сумі 54083,53 грн.
На підставі вказаного акту перевірки № 0052/26-2/30444725 від
15. 08.2,003р. відповідачем були прийняті податкові
повідомлення-рішення від 18.02.2004р. № 000237/26-2, яким
визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у
розмірі 119705,50 грн., в тому числі основний платіж - 70415 грн.,
штрафні санкції - 49290,50 грн. та № 000238/26-2, яким визначено
суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у
розмірі 91942,01 грн., в тому числі основний платіж - 54083,53
грн., штрафні санкції - 37858,48 грн.
Прийняття оспорюваних повідомлень - рішень обумовлено
висновками акту перевірки про те, що позивачем було придбано 295
тон цукру вартістю 270417,65 грн., який цього ж дня передано
на зберігання на ТзОВ "Калинівська нафтобаза" згідно з актом
прийому-передачі від 30.06.1999р. На час проведення перевірки за
даними бухгалтерського обліку вказана кількість товару
обліковується позивачем на залишку рахунку 281 "Товари на складі",
однак у ТзОВ "Калинівська нафтобаза" вказаного цукру не виявлено.
Оскільки з часу передачі цукру до моменту проведення перевірки
минуло більше трьох років, відповідачем зроблено висновок про
сплив строку позовної давності та відсутність у позивача правових
підстав для витребування цукру у ТзОВ "Калинівська нафтобаза", а,
отже, і відсутність визначених п.5.1 ст.5 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" підстав віднесення
вартості 295 тон цукру до складу валових витрат, так як даний
цукор не було використано позивачем у власній господарській
діяльності. Виходячи з вказаного, вартість 295 тон цукру, така, що
не відноситься до складу валових витрат, відповідно до п.5.9 '.5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
повинна бути вирахувана із розрахунку приросту
(убутку) балансової вартості запасів, а податковий кредит з
податку на додану вартість відповідно до пп.7.4.1 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками виходячі з
наступного.
У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання
електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень,
установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Оскільки зазначені пункти 5.3. - 5.7 згаданого Закону не
містять обмежень на віднесення до складу валових витрат сум,
сплачених за цукор, колегія суддів погоджується з висновками
судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність дій
позивача, стосовно віднесення вартості товару до складу валових
витрат, а сум податку на додану вартість, сплачених у складі його
вартості - до складу податкового кредиту.
Вищеназваними Законами не передбачена можливість зменшення
валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з подальшим
фактичним використанням чи не використанням придбаного у власній
господарській діяльності.