Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого  Сергейчука О.А.

Суддів  Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Нечитайла О.М.

Степашка О.I.

секретар судового засідання  Бойченко Ю.П.

за участю представників:

позивача:  Терещенко О.А. (дов. від 22.01.2007 р. №26-11-1);

відповідача:  не з'явились

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2005 р.

у справі №25/151

за позовом  Акціонерного товариства закритого типу "Святошино"

до  Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про  визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство закритого типу "Святошино" (далі по тексту - позивач, АТЗТ "Святошино") звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПI у Святошинському районі м. Києва) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 01.04.2004 р. №000046261/0, №0000462612/0, №0000452612/0.

Позовні вимоги мотивовано тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті ДПI у Святошинському районі міста Києва від 01.04.2004 р. №000046261/0, №0000462612/0, №0000452612/0 є необгрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.07.2004 р. у справі №25/151 (суддя Морозов С.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2005 р. у справі №25/151 (головуючий суддя - Коваленко В.М., судді Вербицька О.В., Малетич М.М.) скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 28.07.2004 р.; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги АТЗТ "Святошино" задоволено повністю; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 01.04.2004 р. №000046261/0, №0000462612/0, №0000452612/0.

ДПI у Святошинському районі м. Києва не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2005 р. у справі №25/151 подала касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПI у Святошинському районі м. Києва не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.11.2003 р. у справі №2-3409/2003р. визнано недійсними з моменту їх складання податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит.

Поряд з цим, як обгрунтовано встановлено судом апеляційної інстанції ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.08.2004 р. у справі 2-3409/04 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.11.2003 р. у справі №2-3409/2003р. скасовано за нововиявленими обставинами.

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

При цьому слід враховувати, що порядок обчислення і сплати податку на додану вартість визначено Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; й) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, тобто це документ, який підтверджує факт продажу товарів, виконання робіт та надання послуг.

Зазначене підтверджується п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , яким встановлено, що отримання податкової накладної засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)

Факт придбання позивачем товару у ТОВ "Енергомонтаж - 2001" встановлено судом апеляційної інстанції, як встановлено і правомірність формування ним податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Iнших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач на підтвердження податкового кредиту мав необхідні податкові накладні, виписані на його адресу ТОВ" Енергомонтаж - 2001".

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент складання податкових накладних ТОВ "Енергомонтаж - 2001" було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законом порядку як платник податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні.

Таким чином, Вищий адміністративний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сума податку на додану вартість, ві днесена позивачем до складу податкового кредиту суму 23 622,48 грн., підтверджується відповідними податковими накладними, а факт продажу товару підтверджений відповідними договорами та податковими накладними.

Судами попередніх інстанцій факт визнання недійсними договорів укладених позивачем з ТОВ "Енергомонтаж - 2001" або анулювання виданих цим підприємствам Свідоцтв платника податку на додану вартість на час господарських відносин з позивачем не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2005 р. у справі №25/151 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2005 р. у справі №25/151 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2005 р. у справі №25/151 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .