Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_2на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 21 вересня 2004 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Осичанської сільської ради Оратівського району Вінницької області, зацікавлена особа - ОСОБА_2, -

встановила:

В квітні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, в якій вказував, що за наслідками розгляду його заяви про суміжне користування земельними ділянками з ОСОБА_2 рішенням Осичанської сільської ради від 29.11.2003 р. "Про суміжне землекористування присадибними ділянками" на підставі п.2 ст. 107 Земельного кодексу України (2768-14) було вирішено залишити межу за фактичним використанням земельних ділянок між присадибними ділянками ОСОБА_1 й ОСОБА_2.

На вказане рішення прокурором району було внесено протест, який рішенням сільської ради від 28.01.2004 р. було задоволено та скасовано рішення від 29.11.2003 р.

Проте, скасувавши своє рішення, сільська рада не вжила ніяких заходів щодо повернення належної скаржнику земельної ділянки, а ОСОБА_2 добровільно повертати її відмовився, у зв'язку з чим скаржник просив суд визнати таку бездіяльність суб'єкта оскарження неправомірною, зобов'язавши останнього встановити межі земельної ділянки, згідно яких площа його наділу складала б 0,48 га.

Рішенням Оратівського районного суду від 14 квітня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 вересня 2004 року, було задоволено скаргу ОСОБА_2 та зобов'язано Осичанську сільську раду вирішити земельний спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом встановлення меж їх присадибних земельних ділянок згідно земельно-кадастрової документації.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 19.05.2006 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України (2747-15) , підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до п.2 ст. 107 Земельного кодексу України (2768-14) залишення меж за фактичним використанням земельних ділянок можливе лише у разі неможливості виявлення дійсних меж.

У зв'язку з цим, ухвалюючи рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції на підставі п.1 ст. 307 Земельного кодексу України (2768-14) дійшов обгрунтованого висновку про зобов'язання Осичанської сільської ради до встановлення межі земельної ділянки ОСОБА_1 відповідно до даних земельно-кадастрової документації.

Посилання ОСОБА_2. на ту обставину, що прийнятими по справі судовими рішеннями порушено його право не відповідає матеріалам справи, оскільки в даному випадку судовими інстанціями вирішувалась скарга на бездіяльність органу місцевого самоврядування, за результатами розгляду якої суб'єкта оскарження було зобов'язано до вчинення певних дій і питання про права чи обов'язки заявника не вирішувалось.

Разом з тим, після прийняття відповідного рішення сільською радою про впорядкування меж земельних ділянок та за наявності підстав вважати що його права порушуються, ОСОБА_2 має право звернутися до суду із відповідною заявою про визнання недійсним даного рішення.

При встановленні наведених фактів судами не порушено норм  процесуального права.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,  колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2- залишити без задоволення, а рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 21 вересня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .