ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Гончар Л.Я., Лиски Т.О., Сороки М.О.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Фрунзенського районного суду м. Харкова від 5 вересня 2003 року та
ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2003
року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державного
департаменту України з питань виконання покарань у Харківській
області та Харківського слідчого ізолятора НОМЕР_1 про стягнення
одноразової грошової допомоги, заборгованості за невикористане
обмундирування та продовольчий пайок, -
встановила:
В квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним
позовом, в якому вказував, що 25.01.2003 р. був звільнений з
органів Державного департаменту виконання покарань у Харківській
області. Проте, в порушення ст. 116 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
йому
не було виплачено одноразову грошову допомогу, передбачену
постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992
( 393-92-п ) (393-92-п)
р. та компенсацію за невикористане обмундирування і
продовольчий пайок.
Просив суд стягнути з відповідача на його користь вказані
види грошових компенсацій та виплатити його середній заробіток за
весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 5
вересня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Харківської області від 23 грудня 2003 року, позовні вимоги
ОСОБА_1 було частково задоволено та стягнуто на його користь з
Харківського слідчого ізолятора НОМЕР_1 компенсацію за неотримане
обмундирування в сумі 1427,25 грн. Зобов'язано Управління
державного департаменту України з питань виконання покарань у
Харківській області здійснити фінансування Харківського слідчого
ізолятора НОМЕР_1 на вказану суму для виплати її ОСОБА_1
В решті позов залишено без задоволення.
В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм
матеріального права, просив вказані судові рішення скасувати та
ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставами
касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм
матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч.3 ст. 220-1, суд касаційної інстанції
відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо
відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи ОСОБА_1 в частині позову щодо стягнення
середнього заробітку за весь час затримки належних позивачу
виплат, суди дійшли обгрунтованого висновку виходячи з наступного.
Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про
заходи щодо забезпечення діяльності Державного департаменту з
питань виконання покарань" №653 ( 653-99-п ) (653-99-п)
від 22.04.1999 р.
зберігається на період до законодавчого врегулювання питань оплати
праці, соціального і побутового забезпечення працівників
кримінально-виконавчої системи за особовим складом, який проходить
службу в органах та установах виконання покарань, спеціальні
звання внутрішньої служби, порядок та умови проходження служби,
носіння форменого одягу, грошового та пенсійного забезпечення,
соціального захисту, забезпечення продовольчими пайками та речовим
майном тощо, передбачені відповідними нормативними актами для осіб
рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
У відповідності з роз'ясненнями, викладеними в п.2 Постанови
Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами
законодавства про оплату праці" ( v0013700-99 ) (v0013700-99)
від 24.12.1999р. №
13, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок
вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців
та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів
внутрішніх справ тощо).
Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того,
що позивач проходив службу в системі кримінально-виконавчих
органів, а не виконував трудові обов'язки, врегульовані нормами
Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (322-08)
.
З цих підстав посилання позивача на порушення судами ст.ст.
116, 117 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, якими передбачено право
працівника на розрахунок при звільненні та відповідальність
власника або уповноваженого ним органу за затримку такого
розрахунку, в даному випадку не можуть визнаватись обгрунтованими.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що
оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і
процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
підстави для їх обов'язкового скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне
відмовити Рябчуну В'ячеславу Васильовичу у задоволенні його
касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 5 вересня
2003 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23
грудня 2003 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та
оскарженню не підлягає.
Судді: