ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Головуючого: судді Харченка В.В.
Суддів: Васильченко Н.В.
Кравченко О.О.
Гордійчук М.П.
Заїки М.М.
при секретарі: Мельник I.М
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду
в м. Києві справу за касаційною скаргою агропромислової асоціації
"Земля і люди" на рішення господарського суду м. Києва від 18
грудня 2002 року та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18 квітня 2005 року у справі за позовом
агропромислової асоціації "Земля і люди" до Міністерства фінансів
України, відкритого акціонерного товариства "Державний
експортно-імпортний банк України", третя особа Кабінет Міністрів
України, за участю Генеральної прокуратури України про визнання
недійсною угоди, -
в с т а н о в и л а :
У липні 2002 року агропромислова асоціація "Земля і люди"
звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства
"Державний експортно-імпортний банк України", Міністерства
фінансів України, Кабінету Міністрів України, за участю
Генеральної прокуратури України про визнання недійсною угоди.
Рішенням господарського суду м. Києва від 18 грудня 2002
року, залишеним без змін Київського апеляційного господарського
суду від 18 квітня 2005 року в задоволенні позовних вимог
агропромислової асоціації "Земля і люди" відмовлено.
В касаційній скарзі агропромислова асоціація "Земля і люди"
просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення
про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши
матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.05.1992 року між
Державним експортно-імпортним банком України, діючим від імені
Уряду України, і Експортно-імпортним банком США, який є агентом
Уряду США, було укладено рамочну угоду, за якою
Експортно-імпортний банк США зобов'язався надати короткострокове
покриття експортних кредитів для підтримання операцій, що
включають експорт товарів в Україну.
Відповідно до ст. 2 вищезазначеної рамочної угоди у випадку,
якщо Державний експортно-імпортний банк України виступає у ролі
боржника за угодою, він випускає вексель або інший борговий
інструмент або без відзивні акредитиви як відповідні ним.
Згідно ст. 3 вказаної угоди кожне зобов'язання Державного
експортно-імпортного банку України, що походить з даної угоди
діяти в якості боржника по угоді, буде спільним зобов'язанням
Міністерства фінансів України і України, і ніякий зовнішній борг
України або Міністерства фінансів України не буде мати пріоритету
над зобов'язаннями останнього.
27.01.1993 року Кабінетом Міністрів України була прийнята
постанова №68 ( 68-93-п ) (68-93-п)
"Про забезпечення сільськогосподарських
товаровиробників матеріально-технічними ресурсами у 1993 році".
Відповідно до п. 1 вказаної постанови Міністерство сільського
господарства і продовольства було зобов'язано здійснити разом з
відповідними виробничими структурами конкретні заходи для
забезпечення на договірних умовах матеріально-технічними ресурсами
колективних селянських господарств.
Згідно п. 4 вказаної постанови Валютно-кредитній раді
Кабінету Міністрів України доручено розглянути пропозиції
Міністерства сільського господарства і продовольства щодо
виділення іноземних кредитів для придбання пестицидів, запасних
частин до імпортної техніки, насіння та соняшнику.
04.02.1993 року між АПА "Земля і люди" як державним
підприємством під керівництвом Міністерства сільського
господарства і корпорацією "Зенека Iнк" було укладено договір №4,
за умовами якого корпорація "Зенека Iнк" зобов'язалась поставити
позивачу сільськогосподарський комплекс вартістю 66 000 000
доларів США, а позивач зобов'язався оплатити його вартість шляхом
поставки зерна за 30 днів до закінчення акредитиву.
Відповідно до п. "Г" розділу 7 вказаного договору якщо
вартість зерна, поставленого корпорації "Зенека Iнк", не дорівнює
повній покупній ціні сільськогосподарського комплексу, позивач
зобов'язався сплатити різницю між покупною ціною комплексу та
вартістю поставленого в розрахунок зерна, при чому така сплата має
бути здійснена у доларах США у порядку, визначеному корпорацією
"Зенека Iнк", не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну
акредитива.
Згідно п."А" розділу 8 договору №4 повна сплата та виконання
позивачем зобов'язань за цим договором за договірний рік
гарантується безумовними, без відзивними річними документальними
акредитивами, які по формі та змісту прийнятні для корпорації
"Зенека Iнк". Позивач вимагатиме, щоб такий акредитив був виданий
Державним експортно-імпортним банком України та мав форму,
прийнятну для Експортно-імпортного банку США, за короткостроковою
страховою програмою, яку на цей час буде відкрито для України.
Відповідно до п. "Б" розділу 8 вказаного договору акредитив
гарантує сплату повної покупної ціни сільськогосподарського
комплексу. Якщо покупну ціну за перший договірний рік не буде
сплачено у повному обсязі за 30 календарних днів до закінчення
акредитиву, чинного на поточний рік, корпорація "Зенека Iнк"
матиме безумовне право скористатись цим акредитивом та отримати
повну суму різниці, між покупною ціною комплексу та вартістю
поставленого позивачем в розрахунок зерна.
Згідно з п. "В" розділу 8 зазначеного договору важливою
умовою цього договору є те, що акредитив, затверджений радою
директорів Експортно-імпортного банку США, щодо призначеної
покупної ціни, яка підлягає сплаті за перший договірний рік та
дорівнює 66 000 000 доларів США, має бути підтверджений Сітібанком
корпорації "Зенека Iнк" до 20.02.1993 року включно.
Також, позивачем було подано Кабінету Міністрів України
техніко-економічне обгрунтування договору з корпорацією "Зенека"
про поставку сільськогосподарського комплексу для вирощування
кукурудзи на зерно, в якому було оцінено проект в 66 000 000
доларів США, та було подано прохання підтримати даний проект.
09.02.1993 року Кабінетом Міністрів України було прийняте
розпорядження №92-р ( 92-93-р ) (92-93-р)
про виділення Міністерству
сільського господарства і продовольства 237 000 000 доларів США
для придбання за імпортом засобів захисту рослин, насіння гібридів
кукурудзи, соняшнику та овочевих культур.
Вказаним розпорядженням Міністерство сільського господарства
і продовольства було зобов'язано терміново забезпечити укладення з
іноземними фірмами контрактів на закупівлю пестицидів і насіння на
загальну суму 237 000 000 доларів США. Валютно-кредитній раді
Кабінету Міністрів України і Державному експортно-імпортному банку
України було доручено забезпечити залучення діючих кредитних ліній
Німеччини і США для фінансування зазначених контрактів.
09.02.1993 року Віце-прем'єром України за результатами
розгляду поданого позивачем техніко-економічного обгрунтування
було надано Державному експортно-імпортному банку України
доручення виставити акредитив.
18.02.1993 року Віце-прем'єром України, який діяв від імені
Уряду України, було надано Експортно-імпортному банку США
гарантійний лист №40-338/8, в якому містилася гарантія, що у
випадку невиконання Державним експортно-імпортним банком України
будь-якого зобов'язання по будь-якій угоді, яка може здійснюватись
за підтримки Експортно-імпортного банку США, Уряд України при
отриманні повідомлення телеграмою або по телексу від
Експортно-імпортного банку США, без затримань здійснить оплату
Експортно-імпортному банку США і всім кредиторам, що приймають
участь в такій торгівельній угоді, будь-яких сум по таким угодам.
22.02.1993 року між Державним експортно-імпортним банком
України і позивачем було укладено договір №21/02-88 про порядок
відкриття акредитивів і умов платежів за ними.
Відповідно до розділу 2 вказаного договору Державний
експортно-імпортний банк України зобов'язався відкрити позивачу
акредитив на користь Сітібанку США в сумі 70 000 000 доларів США
на строк до 30.05.1994 року.
Розділом 1 вказаного договору про порядок відкриття
акредитивів передбачалися зобов'язання позивача: надати Державному
експортно-імпортному банку України договори застави майна на суму,
еквівалентну сумі акредитивів і процентів за ними (орієнтована
ставка Сітібанку 5% з доданням маржі 2% річних), в розмірі 74 900
000 доларів США; здійснити повернення коштів у відповідності з
договором між позивачем і корпорацією "Зенека Iнк" в рахунок
оплати розміру акредитивів і витрат по ним в доларах США або
поставити натуральним продуктом у вигляді зерна кукурудзи за 30
днів до закінчення дії акредитивів; при виставленні рахунків
Сітібанком у вказані строки в безумовному порядку здійснювати
оплату процентів, виходячи з плаваючої ставки Сітібанку з доданням
маржі в розмірі 2% річних.
10.03.1993 року між позивачем, як державним підприємством під
керівництвом Міністерства сільського господарства України, і
корпорацією "Зенека Iнк" було укладено також і договір №6, за яким
корпорація "Зенека Iнк" зобов'язалась поставити позивачу насіння
вартістю 4 000 000 доларів США, а позивач зобов'язався оплатити
його вартість шляхом поставки зерна за 30 днів до дати терміну
виплати суми, що підлягає сплаті за акредитивом.
Відповідно до п. "Г" розділу 3 вказаного договору якщо
вартість зерна, поставленого корпорації "Зенека Iнк" не дорівнює
повній покупній ціні сільськогосподарського комплексу, позивач
сплатить різницю між покупною ціною комплексу та вартістю
поставленого в розрахунок зерна, причому така сплата має бути
здійснена у доларах США у порядку, визначеному корпорацією "Зенека
Iнк", не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну акредитива.
Згідно з п. "А" розділу 4 вказаного договору №6 повна сплата
та виконання позивачем зобов'язань за цим договором за договірний
рік гарантується безумовним, без відзивним річним документальним
акредитивом, який по формі та змісту прийнятний для корпорації
"Зенека Iнк". Позивач вимагатиме, щоб такий акредитив був виданий
Державним експортно-імпортним банком України та мав форму,
прийнятну для Експортно-імпортного банку США за короткостроковою
страховою програмою, яку на цей час буде відкрито для України, або
в іншому випадку корпорація "Зенека Iнк" може прийняти як
акредитив за цим договором зміну суми вже існуючого акредитиву
№0160/АВ/КV, який був виданий позивачем, з 66 000 000 доларів США
до 70 000 000 доларів США. Таке збільшення підлягає затвердженню
Сітібанком за його безвідзивним прямим кредитом та за умови
затвердження Експортно-імпортним банком США.
Відповідно до п. "Б" розділу 4 вказаного договору №6
акредитив гарантує сплату повної покупної ціни
сільськогосподарського комплексу. Якщо покупну ціну за перший
договірний рік не буде сплачено у повному обсязі за 30 календарних
днів до закінчення акредитиву, чинного на поточний рік, корпорація
"Зенека Iнк" матиме безумовне право скористатись цим акредитивом
та отримати повну суму різниці між покупною ціною комплексу та
вартістю поставленого позивачем в розрахунок зерна.
Згідно з п. "В" розділу 4 вказаного договору умовою цього
договору є те, що акредитив на суму 4 000 000 доларів США, має
бути підтверджений Сітібанком корпорації "Зенека Iнк" до
24.03.1993 року включно, або має бути зроблено поправку суми
існуючого акредитиву №0160/АВ/КV.
12.03.1993 року на виконання умов договору про порядок
відкриття акредитивів і умов платежів за ними №0160/АВ/КV
Державний експортно-імпортний банк України відкрив на користь
Сітібанку США акредитив №0160/АВ/КV на загальну суму 66 000 000
доларів США.
31.03.1993 року на виконання умов договору №21/02-88 про
порядок відкриття акредитивів і умов платежів за ними Державним
експортно-імпортним банком України було відкрито на користь
Сітібанку США акредитив №01212/АВ/КV на загальну суму 4 000 000
доларів США.
Зобов'язання перед корпорацією "Зенека Iнк" за договорами №4
від 04.02.1993 року і №6 від 10.03.1993 року щодо своєчасної
оплати вартості сільськогосподарського комплексу і насіння на
загальну суму 70 000 000 доларів США позивачем належним чином
виконано не було.
07.03.1994 року в зв'язку з настанням строків платежу за
відкритими акредитивами Державним експортно-імпортним банком
України було сплачено корпорації "Зенека Iнк" 3 000 000 доларів
США, що підтверджується меморіальним ордером від 02.03.1994 року.
Зазначені кошти були сплачені Державним експортно-імпортним
банком України зі спеціального рахунку у зв'язку з вступом в
силу гарантії Уряду України №40-338/8 від 18.02.1993 року.
Також протягом березня-серпня 1994 року в зв'язку з настанням
строків платежу за відкритими акредитивами Сітібанк списав з
кореспондентського рахунку Державного експортно-імпортного банку
України кошти в сумі 67 316 532, 78 доларів США, в тому числі 316
532,78 доларів США процентів за прострочення платежів.
22.07.1994 року між позивачем та Державним
експортно-імпортним банком України було укладено мирову угоду,
згідно якої позивач визнав заборгованість перед Міністерством в
сумі 71 752 649,77 доларів США і зобов'язався сплатити цей борг та
4% річних за непогашену заборгованість на протязі 4 років, а
останнє зобов'язалося відкликати позов, поданий до Вищого
арбітражного суду України.
22.07.1994 року між позивачем і Державним експортно-імпортним
банком України було укладено додаткову угоду про внесення змін до
договору №21/02-88 від 22.02.1993 року.
Відповідно до умов зазначеної додаткової угоди позивач визнав
свою заборгованість перед Державним експортно-імпортним банком
України на суму 71 752 649,77 доларів США і зобов'язався сплатити
цей борг та 4% річних за непогашену заборгованість на протязі 4
років.
З 22.04.1994 року по 29.08.1994 року за рахунок залишків
коштів на рахунках "Для резервування коштів для наступних
платежів" Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів
України були відшкодовані сплачені ним кошти, що підтверджується
службовим розпорядженням за №23 від 22.04.1994 року та
меморіальними ордерами, копії яких долучені до матеріалів справи.
24.07.1995 року листом № 645 позивачем було направлено
Державному експортно-імпортному банку України проект
трьохсторонньої угоди щодо врегулювання питання заборгованості
позивача та графік погашення боргу з 1995 по 2000 роки. До даного
листа позивачем було додано проект трьохсторонньої угоди між
позивачем, який і було покладено в основу угоди від 11.10.1995
року, яка є предметом цього спору.
В п. 1.1. даного проекту позивач визнав свій борг перед
Урядом України в особі Міністерства фінансів України і перед
Державним експортно-імпортним банком України борг перед в розмірі:
а) заборгованості перед відповідачем1 в сумі 72 254 819,50 доларів
США, в тому числі: 70 000 000 доларів США - сума використаних
акредитивів; 316 532,78 доларів США - сума відсотків за
прострочення платежів інобанку; 1938286,72 доларів США - сума
відсотків за користування централізованими валютними коштами
(ставка 4% річних); б) заборгованості перед відповідачем2 в сумі
259 312,22 доларів США за користування валютними коштами (ставка
4% річних).
11.10.1995 року між позивачем, Міністерством фінансів України
і Державним експортно-імпортним банком України було укладено угоду
щодо врегулювання питання заборгованості позивача за насіння,
засоби захисту рослин та обладнання, які були закуплені у
американської фірми "Зенека" на умовах відкриття акредитивів на її
користь, яка є предметом спору по даній справі.
Відповідно до п. 1.1. вказаної угоди позивач визнав свій борг
перед Урядом України в особі Міністерства фінансів України і перед
Державним експортно-імпортним банком України в розмірі: а)
заборгованості перед Міністерством фінансів України в сумі 72 254
819,50 доларів США, в тому числі: 70 000 000 доларів США - сума
використаних акредитивів; 316532,78 доларів США - сума відсотків
за прострочення платежів інобанку; 1938286,72 доларів США - сума
відсотків за користування централізованими валютними коштами
(ставка 4% річних); б) заборгованості перед відповідачем2 в сумі
259 312,22 доларів США за користування валютними коштами (ставка
4% річних).
05.03.1996 року між позивачем і Державним експортно-імпортним
банком України було підписано протокол №1, в якому сторони
узгодили, що в зв'язку укладенням угоди від 11.10.1995 року
втратили чинність договір №21/02-98 від 22.02.1993 року про
відкриття акредитивів та умови платежів за ними та мирова угода
від 22.07.1994 року.
15.01.1997 року між позивачем і Міністерством фінансів
України було укладено угоду про прискорення погашення боргу,
вказаного у спірній угоді від 11.10.1995 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимоги
про визнання угоди від 11.10.1995 року недійсною на підставі
статей 48, 56 та 63 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 63 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на
укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і
припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють,
лише в разі дальшого схвалення угоди дією особою. Наступне
схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з
моменту її укладення.
Так, за твердженням позивача, спірна угода була підписана від
імені позивача не уповноваженою особою, а саме: першим заступником
генерального директора позивача Трофимовим В.А.
Відповідно до п. 10.5. Статуту позивача, затвердженого
зборами засновників 03.12.1992 року і зареєстрованого Радянською
районною державною адміністрацією м. Києва 25.12.1992 року, усі
документи, пов'язані з розпорядженням майном та фінансами
позивача, повинні бути підписані Президентом або Генеральним
директором і, за необхідністю, головним бухгалтером позивача.
Право підпису таких документів, а також право виступати від імені
позивача без довіреності мають також особи, визначені наказом
президента.
13.01.1993 року президентом позивача Ткаченко О.М. було
видано наказ, яким надано першому заступнику генерального
директора позивача Трофимову В.А. право представляти інтереси
позивача при проведенні переговорів, прийнятті рішень і підпису
договорів з усіх питань господарської діяльності позивача.
Таким чином, право на підписання спірної угоди Трофимовим
В.А. підтверджується вищезазначеним наказом.
Крім того, оскільки на виконання спірної угоди від 11.10.1995
року позивач частково сплачував Міністерству фінансів України
кошти, що підтверджується довідкою, поданою позивачем та актом
звірки станом на 17.05.2001 року, слід додатково зазначити, що
відповідна угода у будь-якому випадку була схвалена позивачем.
Відповідно до ст.48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є та угода,
що не відповідає вимогам закону, а згідно ст.56 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне
значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка
діяла під впливом помилки.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права та
обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а
також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені
законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного
законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Необхідно зазначити, що сторони договору вправі вільно
встановлювати свої права і обов'язки за договором, та передбачати
будь-які умови договору, які не суперечать законодавству.
По даній справі сторонами спірної угоди було передбачено
обов'язок позивача сплатити Міністерству фінансів України не лише
70 000 000 доларів США, що є сумою використаних акредитивів; але й
316 532,78 доларів США відсотків за прострочення платежів
інобанку; 1938286,72 доларів США - відсотків за користування
централізованими валютними коштами (за ставкою 4% річних), а також
сплатити і Державному експортно-імпортному банку України 259
312,22 доларів США заборгованості за користування валютними
коштами (ставка 4% річних).
Зазначені умови спірної угоди від 11.01.1995 року не
суперечать чинному законодавству, оскільки з її змісту вбачається,
що метою даної угода було врегулювання порядку погашення позивачем
заборгованості перед відповідачами, яка виникла внаслідок
неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами №4
та №6 з фірмою "Зенека Iнк", умовою яких було, зокрема, те що
сплата позивачем за договорами "Забезпечується та гарантується
безумовним, без відзивним річним акредитивом".
При ньому, включення до умов угоди обов'язку позивача
відшкодувати Міністерству фінансів України витрати, понесені ним
внаслідок сплати інобанку відсотків за прострочення платежів,
відсотків за користування централізованими валютними коштами за
ставкою 4%, а Державному експортно-імпортному банку України
відсотків за користування валютними коштами за ставкою 4%, є
результатом досягнення між сторонами домовленості з відповідного
питання не суперечило та не суперечить вимогам чинного
законодавства.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з наведених
вище підстав не може бути підставою для задоволення позовної
вимоги і висновок судово-бухгалтерської експертизи від 06.01.2005
року, в якому зазначено про відсутність в матеріалах справи
документів щодо документального обгрунтування включення до спірної
угоди від 11.10.1995 року вищезазначених сум відсотків, оскільки
позивач та відповідачі добровільно погодилися з тим, що відповідні
витрати мають бути відшкодовані останнім за рахунок позивача.
Щодо доводів позивача, про те, що при підписанні спірної
угоди позивач діяв під впливом помилки, слід зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що договори №4 та №6 з
корпорацією "Зенека Iнк" були укладені позивачем на умовах
відкриття Державним експортно-імпортним банком України
безумовного, без відзивного річного документального акредитиву,
яким буде гарантовано виконання позивачем зобов'язань за цими
договорами, і при укладенні договору №21/02-88 було зазначено про
нарахування на суми акредитивів процентів(орієнтовна ставка
Сітібанку визначена в 5% з додаванням маржі 2% річних), а
укладенню спірної угоди передували, по-перше, укладення мирової
угоди від 22.07.1994 року, за умовами якої позивач погодився в
зв'язку з розстроченням сплати боргу сплачувати Державному
експортно-імпортному банку України проценти в розмірі 4% річних на
непогашену заборгованість протягом 4 років, а по-друге, подання
саме позивачем Міністерству фінансів України і Державному
експортно-імпортному банку України пропозицій про укладення
трьохсторонньої угоди на умовах включення до такої угоди
зобов'язань про сплату відповідних відсотків, тобто саме на тих
умовах, що зазначені, у спірній угоді від 11.01.1995 року.
Зазначені обставини свідчать про те, що позивач не знаходився
під впливом помилки та об'єктивно освідомлений про умови угоди,
яка укладалася, а також стосовно характеру правових відносин, які
виникають між сторонами після укладення спірної угоди.
Крім того, суди правомірно прийшли до висновку, про те що,
позивачем без поважних підстав пропущено строк позовної давності,
що відповідно до ст.80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є самостійною підставою
для відмови в позові.
Так, згідно з положеннями ст.71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
загальний
строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено
(позовна давність), встановлюється в три роки.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали спірну
угоду 11.10.1995 оку.. Саме з цього дня у відповідності з вимогами
ст.76 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
починається перебіг строку позовної
давності. Позов же було подано до суду 26.07.2002 року, тобто з
пропуском встановленого законом строку позовної давності.
Статтею 75 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка діяла на момент
закінчення строку позовної давності, передбачено, що позовна
давність застосовується судом незалежно від заяви сторін, а тому
господарським судом обгрунтовано було враховані положення ст.80 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо наслідків закінчення строку позовної
давності та відмовлено в позові.
Згідно ст.83 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
вимоги щодо визнання
договору недійсним не включені до переліку вимог, на які не
поширюється строк позовної давності.
Таким чином, щодо вимог позивача слід застосовувати положення
про загальний строк позовної давності -3 роки, що передбачений
ст.71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
До висновків про застосування строків позовної давності до
позовів про визнання угод недійсними дійшов Верховний Суд України
в постанові від 26.11.2002 року по справі №2/692 у за позовом ТОВ
"Технопарк" до АКАБ "Україна" про визнання недійсним кредитного
договору.
Слід зазначити, що підстав для поновлення строку позовної
давності колегія не вбачає, оскільки він пропущений без поважних
підстав.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди першої та
апеляційної інстанції вірно встановили фактичні обставини справи,
ретельно дослідили наявні докази, дали їм належну оцінку та
прийняли законне та обгрунтоване рішення у відповідності з
вимогами матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення відповідає вимогам матеріального та
процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з
підстав, наведених в касаційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу агропромислової асоціації "Земля і люди"
залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва
від 18 грудня 2002 року та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18 квітня 2005 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку
визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
З оригіналом згідно
Судді (підписи)
Суддя Вищого адміністративного
Суду України В.В. Харченко