ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Головуючого
Цуркана М.I.
Суддів:
Амєліна С.Є.
Ліпського Д.В.
Кобилянського М.Г.
Юрченка В.В.
при секретарі судового засідання Дашківській О.Є.,
за участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну
справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України (КМУ),
Державної екологічної інспекції Міністерства екології та природних
ресурсів України, третя особа начальник Державної екологічної
інспекції Міністерства екології та природних ресурсів України, про
поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час
вимушеного прогулу
у с т а н о в и л а :
У серпні 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до
Кабінету Міністрів України про поновлення на роботі та стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Зазначав, що Постановою КМ України НОМЕР_1 він призначений
заступником начальника Державної екологічної інспекції.
Постановою КМ України НОМЕР_2 "Про внесення змін до пункту 9
Положення "Про Державну екологічну інспекцію" була ліквідована
одна з трьох посад IНФОРМАЦIЯ_1 Державної екологічної інспекції,
на підставі якої Постановою КМ України НОМЕР_3 його звільнено з
роботи.
Посилаючись на те, що є інвалідом війни, а звільнення
відбулось в супереч вимогам ст. 1 Закону України "Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ) (3551-12)
, ст.
17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, щодо заборони звільнення інвалідів за
ініціативою адміністрації, та ст.ст. 43, 49-2 Кодексу законів
про працю України ( 322-08 ) (322-08)
, щодо належного попередження про
наступне вивільнення, вжиття заходів до працевлаштування та
отримання попередньої згоди профспілкового органу на
звільнення, - ОСОБА_1 просив поновити його на попередній посаді
та стягнути плату за вимушений прогул з 15 липня 2003 року.
Співвідповідачем у справі судом залучено Державну екологічну
інспекцію, а начальника останньої притягнуто третьою особою на
стороні відповідача.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 3 листопада
2003 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 26 грудня 2003 року, в задоволені позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, з посиланням на порушення судами
норм матеріального та процесуального права, просить постановлені
судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи
касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що
скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1, на підставі постанови КМ
України від НОМЕР_1, зайняв посаду IНФОРМАЦIЯ_1 Державної
екологічної інспекції.
Постановою Кабінету Міністрів України НОМЕР_2 внесено зміни
до пункту 9 Положення про Державну екологічну інспекцію, тобто
встановлено що начальник Держкомінспекції має IНФОРМАЦIЯ_2, у тому
числі IНФОРМАЦIЯ_3, які призначаються на посаду і звільняються з
посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра екології
та природних ресурсів, погодженим з начальником Держкомінспекції.
У зв'язку з ліквідацією однієї посади IНФОРМАЦIЯ_1, керівник
Держекоінспекції 7.03.2003 року попередив позивача про наступне
вивільнення, а 5.05.2003 року запропонував посаду головного
спеціаліста відділу контролю земель, надр, та об'єктів з обмеженим
доступом, від якої ОСОБА_1 відмовився.
За поданням Міністра екології та природних ресурсів України,
погодженим з начальником Держкомінспекції, постановою КМ України
НОМЕР_3 ОСОБА_1 звільнено з посади IНФОРМАЦIЯ_1
Державної екологічної інспекції у зв'язку з ліквідацією
посади IНФОРМАЦIЯ_1 цієї інспекції, а у трудовій книжці підставою
звільнення зазначено п.1 ст.40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
.
Також встановлено, що на посаді IНФОРМАЦIЯ_1, крім позивача,
працювала ОСОБА_2, якій надана перевага у залишенні на роботі, як
працівнику з більшою продуктивністю праці.
Встановивши, що процедура припинення державної служби ОСОБА_1
з підстав передбачених Кодексом законів про працю України
( 322-08 ) (322-08)
дотримана, суди дійшли правильного висновку про відмову
у поновленні його на попередній посаді.
Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують,
оскільки не узгоджуються з встановленими обставинами та
грунтуються на помилковому трактуванні норм матеріального права,
якими врегульовані спірні правовідносини.
Так, відповідно із п.1 ст. 40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
,
скорочення чисельності або штату працівників може бути підставою
для розірвання трудового договору з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу.
За правилами ч.1 ст.42 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, при
скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в
організації виробництва і праці переважне право на залишення на
роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і
продуктивністю праці, а переваги в залишенні на роботі надаються
особам, наведеним у ч.2 цієї норми при рівних умовах
продуктивності праці і кваліфікації.
Оскільки судами встановлено, що в період служби позивачу
неодноразово зменшувався розмір преміальних виплат за низьку
виконавчу дисципліну, а особа залишена на службі заохочувалась за
високі показники в роботі, то твердження ОСОБА_1 про незаконність
надання переваги у залишенні на службі ОСОБА_2, як особі з більш
високою кваліфікацією і продуктивністю праці, є непереконливими.
Доводи скарги стосовно звільнення позивача без попередньої
згоди виборного органу профспілкової організації не узгоджуються з
правилами ч.1 ст.43-1 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
за змістом якої таке
звільнення допускається щодо заступників керівників підприємств,
установ, організацій.
Посилання у скарзі на неповне з'ясування судами всіх обставин
справи, зокрема залишення без задоволення вимоги про витребування
трудового договору укладеного між позивачем та Кабінетом Міністрів
України, помилкове, оскільки такого договору не існує в природі.
Відносини державної служби регулюються законодавством, у них немає
трудового договору як підстави для виникнення трудов их відносин,
а трудове законодавство застосовується до цих відносин
субсидіарно.
Щодо неправильного застосування судами вимог ч.3 ст.17 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
, то таке твердження не узгоджується із змістом правової
норми, якою передбачено, що відмова в укладенні трудового
договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою
адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди
з
мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків,
коли за висновком
медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає
виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці
праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її
характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів, тобто
заборонено звільнення інваліда без його згоди саме з мотивів
інвалідності, а не з інших передбачених законом підстав.
Помилковим є і посилання на правила Закону України "Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"
( 3551-12 ) (3551-12)
, оскільки особам з відповідним статусом перевага в
залишенні на роботі надається при рівних умовах продуктивності
праці і кваліфікації.
За правилами ч.1 ст.224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, якщо суди
не допустили порушень норм матеріального і процесуального права
при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -
без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 223, 230 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення
Печерського районного суду м. Києва від 3 листопада 2003 року та
ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2003 року, - без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку
визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий М.I. Цуркан
Судді: С.Є. Амєлін
М.Г.Кобилянський
Д.В.Ліпський
В.В.Юрченко