ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Гончар Л.Я., Лиски Т.О., Сороки
М.О.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову
Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2006 року та
ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 липня 2006 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного
казначейства України, Президента України, Відкритого акціонерного
товариства "Державний ощадний банк України" про визнання і захист
права власності, усунення причин, що перешкоджають в його
реалізації, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -
встановила:
В липні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним
позовом, в якому вказував, що на відкритих компенсаційних рахунках
знаходяться його грошові кошти внесені в установи Ощадного банку
СРСР, розмір яких складає на даний час 4927,64 грн., але в їх
поверненні позивачеві було відмовлено. У зв'язку з цим просив суд
стягнути на його користь 441484,21 грн. матеріальної та моральної
шкоди.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого
2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 4 липня 2006 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм
матеріального та процесуального права, просив скасувати
постановлені по справі судові рішення та ухвалити нове - про
задоволення позову
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставами
касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм
матеріального чи процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач був вкладником
Ощадного банку СРСР і на даний час розмір цих вкладів, з
урахуванням встановленого
ст. 3 Закону України "Про державні гарантії відновлення
заощаджень громадян України" ( 537/96-ВР ) (537/96-ВР)
від 21.11.1996 р.
(далі - Закон №537/96-ВР) співвідношення, складає 4927,64 грн.
Статтею 1 Закону №537/96-ВР ( 537/96-ВР ) (537/96-ВР)
встановлюються
зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок
знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2
січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного
страхування СРСР, що діяли на території України, а також у
державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної
позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики
1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати
Ощадного банку СРСР.
Відповідно до ст. 7 Закону №537/96-ВР ( 537/96-ВР ) (537/96-ВР)
,
заощадження повертаються поетапно у межах коштів, передбачених для
цього Державним бюджетом України на поточний рік.
Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих
грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8
цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом
України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Вказані положення статті 7 Закону №537/96-ВР ( 537/96-ВР ) (537/96-ВР)
визнані такими, що відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
згідно рішення Конституційного суду України від №13-рп/2001
( v013p710-01 ) (v013p710-01)
від 10.10.2001 р.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від
02.07.2002 р. по справі "Гайдук та інші проти України",
компенсаційні кошти, які наявні на рахунку позивача, належать до
коштів Державного казначейства, які держава виділяє на певних
умовах.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та
апеляційної інстанцій вірно виходили з того, що діючим на час
звернення законодавством не було передбачено виплати громадянам
повної суми заощаджень, а підстави для стягнення коштів з держави
Україна в особі Державного казначейства України, що знаходяться на
компенсаційному рахунку з ВАТ "Державний ощадний банк України"
відсутні.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що
оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і
процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
підстави для їх обов'язкового скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне
відмовити Гречанику Миколі Миколайовичу у задоволенні його
касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого
2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 липня 2006
року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та
оскарженню не підлягає.
Судді: