ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 грудня 2006 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
суддів: Фадєєвої Н.М., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г.,
Маринчак Н.Є., Чалого С.Я.
розглянувши в попередньому розгляді адміністративну справу за
касаційною скаргою субєкта підприємницької діяльності - фізичної
особи ОСОБА_1 на постанову господарського суду Харківської області
від 25 жовтня 2005 року та ухвалу Харківського апеляційного
господарського суду від 25 квітня 2006 року, у справі за позовом
СПД ОСОБА_1. до Державної податкової інспекції в
Орджонікідзевському районі м. Харкова про визнання недійсним
податкового повідомлення - рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
СПД ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ДПI в
Орджонікідзевському районі м. Харкова про визнання недійсним акту
ненормативного характеру - податкового повідомлення - рішення
НОМЕР_1 ДПI в Орджонікідзевському районі м. Харкова в сумі
податкового зобовязання 94425,00 грн. податку на додану вартість.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що зазначене податкове
повідомлення - рішення НОМЕР_1 ДПI в Орджонікідзевському районі м.
Харкова винесено з неправоміриним застосуванням штрафних санкцій,
оскільки позивач є інвалідом війни та звільнений від всіх видів
податку, враховуючи податок на додану вартість згідно Закону
України "Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціцального
захисту" ( 3551-12 ) (3551-12)
.
Постановою господарського суду Харківської області від
25.10.2005 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського
апеляційного господарського суду від 25.04.2006 року, в позові
відмовлено.
У касаційній скарзі СПД ОСОБА_1. просить скасувати постанову
господарського суду Харківської області від 25.10.2005 року та
ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від
25.04.2006 року, як такі, що прийняті з порушенням норм
матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким
задовольнити позов про визнання недійсним податкового
повідомлення - рішення НОМЕР_1 ДПI в Орджонікідзевському районі м.
Харкова в сумі податкового зобовязання 94425,00 грн. податку на
додану вартість.
Згідно ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції перевіряє правильність
застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у
справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати
доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні,
та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального
права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга
задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході проведення
планової документальної перевірки ДПI в Орджонікідзевському районі
м. Харкова на дотримання вимог податкового законодавства СПД
фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.01.2003 року по 30.09.2004
року, за результатами якої прийнято акт перевірки НОМЕР_2 та в
подальшому спірне податкове повідомлення - рішення від 25.01.2005
року, встановлено, що позивач не зареєстрований як платник податку
на додану вартість, але в перевіряємий період здійснював
діяльність, віднесену до підприємницької згідно із законодавством.
Так, позивач здійснював торговельну діяльність, надавав послуги
оренди, за що отримував кошти на розрахунковий рахунок, а всього
обсяг продажу товарів, послуг здійснений позивачем складає 472122,
52 грн., що позивачем не заперечувалось і не було спростовано.
Також встановлено, що позивач не зареєструвався як платник податку
на додану вартість у визначений законодавством строк.
Згідно з свідоцтвом, яке видане Виконавчим комітетом
Орджонікідзевського району м. Харкова ОСОБА_1. зареєстрований як
суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа. Згідно
посвідчення від 01.02.2005 року громадянин ОСОБА_1. є інвалідом
другої групи і має права на пільги встановлені законодавством
України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини
у справі, суд касаційної інстанції приходить до висновку про
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального права й відповідно ними зроблено вірний
висновок про те, що операції, які проводив позивач є об'єктом
оподаткування згідно п.3.1. ст. 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно п.п. 2.1, 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платником податку є особа, обсяг
оподатковуваних операцій з постачання товарів (робіт, послуг) якої
протягом будь-якого періоду з останніх 20 календарних місяців
перевищував 3600 оподатковуваних мінімумів доходів громадян;
особа, яка здійснює на митній території України підприємницьку
діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів
постачання, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на
умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому
законодавством.
Відповідно до положень п.9.3 ст. 9 вказаного Закону особи,
які підпадають під визначення платників податку згідно з ст. 2
цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платники податку в
органі державної податкової служби за місцем їх знаходження. Також
Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що до приведення законодавства України у
відповідність із цим Законом, воно діє в частині, що не суперечить
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно з абз. 3 п. 15 Указу Президента України "Про деякі
зміни в оподаткуванні" від 07.08.98 р., № 857/98 ( 857/98 ) (857/98)
, в
разі коли особа, яка зобов'язана зареєструватися як платник
податку, не здійснює таку реєстрацію протягом строків, зазначених
законодавством, орган державної податкової служби застосовує
санкції у разі здійснення такою особою після закінчення граничного
строку, встановленого для реєстрації її як платника податку на
додану вартість, оподатковуваних операцій з продажу товарів
(робіт, послуг) без нарахування податку на додану вартість - штраф
у розмірі податку на додану вартість, нарахованого на загальну
суму такого продажу, є не менш як 20 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, без права включення до податкового кредитові
податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких включається до складу
валових витрат такого платника податку або підлягає амортизації.
Пунктом 23 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ) (3551-12)
, в редакції, що діяла
в момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що інваліди
війни та прирівняні до них особи звільняються від сплати податків,
зборів і мита всіх видів та земельного податку.
Вказаний Закон визначає правовий статус ветеранів війни з
метою їх гарантованого соціального забезпечення з боку держави,
забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення,
сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту" ( 3551-12 ) (3551-12)
регулює суспільні відносини, в яких
обов'язково однією з сторін є ветеран війни, закріплює права
ветеранів війни на соціальний захист.
Таким чином Закон України "Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ) (3551-12)
регулює специфічні
суспільні правовідносини у сфері спрямованій на соціальний захист
ветеранів війни, а Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
регулює правовідносини в сфері оподаткування
податком на додану вартість.
Відповідно, суд касаційної інстанції приходить до висновку,
що судами попередніх інстанцій вірно застосовано до спірних
правовідносин норми Законів України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, "Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту", Указ Президента України "Про деякі зміни в
оподаткуванні" ( 857/98 ) (857/98)
, на підставі чого зроблено правомірний
висновок про правомірність спірного податкового повідомлення -
рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставами касаційного оскарження
є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, не
дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій
порушено норм матеріального чи процесуального права, які
передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм
матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без
задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд
апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні
процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу управління суб'єкта підприємницької
діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а
постанову господарського суду Харківської області від 25 жовтня
2005 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду
від 25 квітня 2006 року - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді