ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
суддів : Бутенка В.I., (доповідач)
Мироненка О.В.,
Лиски Т.О.,
Панченка О.I.,
Сороки М.О.,
провівши попередній розгляд адміністративної справи за
позовом ОСОБА_1 до військової частини А 3822, Міністерства оборони
України про стягнення невиплаченої частини заробітної плати та
допомоги на оздоровлення, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в
обгрунтування якого зазначала, що вона звільнилась із військової
служби 05 листопада 2003 року, маючи вислугу більше 20 років
військової служби, під час проходження служби вона фактично
отримувала передбачені Указом Президента України № 389 від
05.05.2003р ( 389/2003 ) (389/2003)
. надбавки за безперервну службу у розмірі
15 %. Вважала, що розмір цієї надбавки згідно зазначеного Указу
повинен був становити 70%, в грошовому виразі 1618,74 грн., а тому
просила визнати дії командира ВЧ А3822 по невиплаті надбавки за
безперервну службу у вказаному розмірі неправомірними та стягнути
з відповідачів 1618,74 грн. вказаної надбавки і 359,60 грн.
допомоги по оздоровленню.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 грудня
2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської
області від 14 березня 2005 року, у задоволенні позову ОСОБА_1
відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1
подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити
справу на новий розгляд.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, а суд апеляційної інстанції
обгрунтовано погодився з тим, що під час проходження військової
служби позивачка отримувала надбавки за безперервну службу у
розмірі 15 % грошового забезпечення.
Відповідно до п.1 Указу Президента України № 389 від
05.05.2003р ( 389/2003 ) (389/2003)
. Міністрові оборони України, Міністрові
внутрішніх справ України, Голові Державної прикордонної служби
України та Начальнику Управління державної охорони України надано
право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил
України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України,
Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління
державної охорони України щомісячні надбавки за безперервну
військову службу в Збройних Силах України, внутрішніх військах, у
Державній прикордонній службі та Управлінні державної охорони
України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі
результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби у
визначених цим пунктом розмірах, і зокрема, при стажі роботи
понад 20 років у розмірі до 70%.
Порядок і умови виплати зазначених надбавок визначаються
Міністром оборони України, Міністром внутрішніх справ України,
Головою Державної прикордонної служби України та Начальником
Управління державної охорони України.
Таким чином, визначення конкретного розміру надбавки у
відсотках до місячного грошового забезпечення є правом, а не
обов'язком Міністра оборони України.
Частиною 2 згаданого Указу передбачено, що виплату надбавок
відповідно до цього Указу повинно здійснювати з 1 травня 2003 року
за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на
утримання Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ
України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та
Управління державної охорони України.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог Указу
Президента України наказом Міністра оборони України № 149
( z0411-03 ) (z0411-03)
від 26.05.2003 року затверджено Iнструкцію про
порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу
в Збройних силах України, розпорядженням Міністра оборони України
від 26.05.2003 року № 1038 визначено, що виходячи з наявного фонду
грошового забезпечення на 2003 рік, виплата надбавки за
безперервну службу проводиться залежно від стажу роботи понад 20
років у розмірі 15 %.
Виходячи з наведеного, суд як першої, так і апеляційної
інстанцій, зробили правильний висновок, що позивачка отримувала
зазначену надбавку під час проходження служби в порядку і
розмірах, передбачених чинним на той час законодавством, та
обгрунтовано відмовили їй у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не
спростовують, а тому оскаржувані судові рішення повинні залишатися
без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а
рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 грудня 2004
року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 березня
2005 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
С у д д і :