ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
головуючого-судді Бутенка В.I.,
суддів : Лиски Т.О.,
Мироненка О.В.,
Сороки М.О.,
Панченка О.I.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державної
судової адміністрації України, Міністерства фінансів України,
Міністерства юстиції України про стягнення грошової компенсації
вартості неодержаного службового обмундирування, -
в с т а н о в и л а :
У серпні 2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_2. звернулися до суду із
вказаним позовом, в якому просили стягнути на їх користь грошову
компенсацію вартості не одержаного службового обмундирування,
посилаючись на те, що вони працюють на посадах суддів
Шаргородського районного суду Вінницької області і з 01 квітня
2000 року не отримували службове обмундирування. Всього просили
стягнути на користь ОСОБА_1. 18040 грн. та на користь ОСОБА_2.
16150 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 вересня
2005 року в задоволенні позову ОСОБА_1., ОСОБА_2. відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2006 року
скасовано рішення місцевого суду та постановлено нове, яким
стягнуто з Міністерства фінансів України шляхом списання з
розрахункового рахунку управління Державного казначейства України
кошти на користь ОСОБА_1. у розмірі 6330 грн., на користь
ОСОБА_2. кошти у розмірі 5800 грн. за період з 20 березня 2002
року по 04 вересня 2003 року.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Державне
казначейство України подало касаційну скаргу, в якій просить його
скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної
інстанції.
При цьому в скарзі вказується на порушення судом норм
матеріального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Скасовуючи рішення місцевого суду і приймаючи нове рішення
про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1., ОСОБА_2., суд
апеляційної інстанції виходив з того, що місцевим судом повно
встановлені дійсні обставини справи, проте неправильно застосовані
норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення
цього спору.
Як було встановлено судами, позивачі працювали на посадах
суддів Шаргородського районного суду Вінницької області, і у 2001
році рішенням Печерського районного суду м. Києва на користь
позивачів було стягнуто грошову компенсацію за службове
обмундирування за період з 01 січня 1994 року по 01 квітня 2000
року.
В подальшому вони звернулись із позовом про стягнення
грошової компенсації за не отримане ними службове обмундирування
за період з 01 квітня 2000 року по липень 2005 року.
Судом першої інстанції був зроблений висновок про
безпідставність вимог позивачів щодо стягнення грошової
компенсації за вказаний період, який обгрунтовано визнаний судом
апеляційної інстанції таким, що не повністю відповідає обставинам
справи та приписам закону.
При цьому апеляційний суд посилався на те, що частиною 12
ст.44 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) (2862-12)
, Постановою
Кабінету Міністрів України №177 ( 177-94-п ) (177-94-п)
"Про норми
забезпечення службовим обмундируванням суддів України",
"Положенням про порядок одержання, обліку, видачі та носіння
службового обмундирування суддів України", затвердженого наказом
Міністерства юстиції України № 1615 ( z0099-94 ) (z0099-94)
від 22 квітня
1994 року, було встановлено, що судді забезпечуються безоплатним
службовим обмундируванням.
Разом з тим, Законом України "Про деякі заходи щодо економії
бюджетних коштів" ( 1459-14 ) (1459-14)
від 17 лютого 2000 року перше
речення ч.12 ст.44 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) (2862-12)
було виключено.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2002
року пункт 1 частини 1 вищевказаного закону визнано
неконституційним і він втратив чинність з дня ухвалення рішення
Конституційним Судом України.
Наказом Міністерства юстиції України від 13 березня 2003 року
№19/5 ( z0201-03 ) (z0201-03)
наказ від 22 квітня 1994 року №1615
( z0099-94 ) (z0099-94)
визнано таким, що втратив чинність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 вересня 2003
року №1393 ( 1393-2003-п ) (1393-2003-п)
"Про норми забезпечення мантіями та
суддівськими нагрудними знаками суддів судів загальної юрисдикції"
визнано такою, що втратив чинність, Постанову Кабінету Міністрів
України від 19 березня 1994 року №177 ( 177-94-п ) (177-94-п)
"Про норми
забезпечення службовим обмундируванням суддів України".
Таким чином, суд апеляційної інстанції обгрунтовано погодився
із висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні
позовних вимог в частині виплати компенсації вартості службового
обмундирування за період часу з 01 квітня 2000 року по 20 березня
2002 року, а також в період з 04 вересня 2003 року, оскільки
законом, який регулював дані правовідносини у відповідний період
часу це не передбачалося.
Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції правомірно
визнано безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що
позивачі не мають право на отримання компенсації за невикористане
службове обмундирування за період з 20 березня 2002 року по 04
вересня 2003 року.
Проте в частині відмови у задоволенні вимог позивачів у
стягненні компенсації за невикористане службове обмундирування за
період з 20 березня 2002 року по 04 вересня 2003 року, рішення
місцевого суду було визнано помилковим та таким, що не відповідає
нормам матеріального права.
Такий висновок апеляційного суду відповідає вимогам закону і
є грунтовним, виходячи з наступного.
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(ст. 130) передбачено, що
держава забезпечує фінансування та належні умови для
функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті
України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Згадане положення має своєю метою закріплення конституційного
принципу незалежності суддів, їх недоторканності та підкорення
лише закону (ст.ст. 126, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
).
Відповідно до частини 12 статті 44 Закону України "Про статус
суддів" ( 2862-12 ) (2862-12)
судді забезпечуються безплатним службовим
обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України.
Формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснення
заходів щодо їх фінансування на 2003 рік, відповідно до статті 19
Закону України "Про судоустрій" ( 3018-14 ) (3018-14)
від 05.06.1981 р. №
2022-Х, як вид організаційного забезпечення діяльності судів
здійснювали Міністерство юстиції України, Головне управління
юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і
Севастопольське міські управління юстиції.
Норми забезпечення службовим обмундируванням суддів були
передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня
1994 року № 177 ( 177-94-п ) (177-94-п)
"Про норми забезпечення службовим
обмундируванням суддів України".
Положенням про порядок одержання, обміну, видачі та носіння
службового обмундирування судді України, затвердженого наказом
Міністерства юстиції України від 22.04.1994 р. № 16/5
( z0099-94 ) (z0099-94)
, передбачався виплати грошової компенсації за
невикористане службове обмундирування.
Згідно із п.2.10 вказаного положення, одяг, який не був
виданий, відповідно до норм забезпечення з причин, незалежних від
Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України,
Міністерства юстиції України, суддям виплачувалась грошова
компенсація вартості такого одягу і згідно із нормами
зараховувалась у термін його носіння.
Крім того, слід враховувати те, що відповідно до п.20
розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України
"Про судоустрій України" державна судова адміністрація утворюється
до 1 січня 2003 року. До утворення державної судової адміністрації
зберігається існуючий порядок організаційного забезпечення та
фінансування діяльності судів. До 1 січня 2003 року фінансування і
матеріально-технічне забезпечення місцевих та апеляційних судів
здійснюються в обсязі, передбаченому Законом України "Про
Державний бюджет України на 2002 рік" ( 2905-14 ) (2905-14)
. Тобто,
враховуючи викладене та згідно статті 19 Закону України "Про
судоустрій" ( 3018-14 ) (3018-14)
від 05.06.1981 р. № 2022-Х організаційне
забезпечення діяльності судів, в тому числі і забезпечення суддів
службовим обмундируванням у період до 1 січня 2003 року
здійснювали Міністерство юстиції України, Головне управління
юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і
Севастопольське міські управління юстиції.
Державна судова адміністрація України щодо питань
організаційного забезпечення діяльності судів загальної
юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи не є
правонаступником Міністерства юстиції України чи будь-якого іншого
органу державної влади, то до неї не переходили матеріальні права
і обов'язки по вказаних у даному позові правовідносинах, а отже
ДСА України не може нести відповідальність за зобов'язаннями, які
виникли до 1 січня 2003 року щодо заборгованості по виплаті
компенсації за невикористане службове обмундирування.
Так, згідно роз'яснення Міністерства юстиції України (лист
від 04.05.00 №30-44-671) питання правонаступництва центральних
органів виконавчої влади повинно бути вирішено в указах про
затвердження Положення про кожний конкретний центральний орган
виконавчої влади з урахуванням покладених на нього функцій. В
Указі Президента України від 3 березня 2003 року № 182/2003
( 182/2003 ) (182/2003)
"Про Положення про Державну судову адміністрацію
України" не зазначено, що Державна судова адміністрація України є
правонаступником іншого центрального органу виконавчої влади.
Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №177
від 19.03.1994 ( 177-94-п ) (177-94-п)
року, яка втратила чинність згідно
постанови КМУ № 1393 від 04.09.2003 ( 1393-2003-п ) (1393-2003-п)
року,
Міністерство фінансів України повинно було передбачати, починаючи
з 1994 року, виділення бюджетних асигнувань для забезпечення
суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком судді України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин на
Міністерство фінансів України було покладено обов'язок здійснювати
належне фінансування функціонування судової системи та, зокрема,
забезпечення суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком
судді України, проте відповідач не в повному обсязі виконав цей
обов'язок. При цьому слід зазначити, що у вказаний період (з 1994
року по 2003 рік), у позивачів виникло і об'єктивно продовжує
існувати право отримати належне їм службове обмундирування чи,
відповідно, грошову компенсацію замість цього майна, оскільки таке
право було передбачено діючим на той час законодавством.
За таких обставин, апеляційним судом зроблений правильний
висновок щодо необхідності задоволення позовних вимог за період з
20 березня 2002 року по 04 вересня 2003 року та стягнення грошової
компенсації з Міністерства фінансів України, як органу, який у
вказаний період повинен був передбачити у бюджеті кошти у
належному розмірі на фінансування потреб судової системи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом
апеляційної інстанції постановлено законне і обгрунтоване судове
рішення, порушень норм матеріального чи процесуального права при
розгляді справи ним допущено не було.
Доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом
висновків не спростовують, а тому оскаржуване судове рішення
повинно залишатись без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Державного казначейства України залишити
без задоволення, а рішення апеляційного суду м. Києва від 18
січня 2006 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
С у д д і :