К-33223/06 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов"язання передати земельну ділянку - Текст документа

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роставиця ЛТД" на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2006 року у справі за позовом Виконуючого обов"язки прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі Державного комітету України по земельних ресурсах та Державного комітету України по водному господарству до Київської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Роставиця ЛТД", за участі третіх осіб Української міської ради та Обухівського районного відділу земельних ресурсів про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №666 від 02.12.2003 року та зобов"язання передати земельну ділянку,-

встановила

У травні 2006 року Виконуючий обов"язки прокурора Обухівського району Київської області (далі по тексту - Прокурор) в інтересах держави в особі Державного комітету України по земельних ресурсах (далі по тексту - Позивач №1) та Державного комітету України по водному господарству (далі по тексту - Позивач №2) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі по тексту - Відповідач №1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Роставиця ЛТД" (далі по тексту - Відповідач №2, ТОВ "Роставиця ЛТД") про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №666 від 02.12.2003р.

Постановою господарського суду Київської області від 10 липня 2006 року у задоволенні позову Прокурора відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що за результатом розгляду даної справи не встановлено невідповідність спірного договору жодній нормі матеріального права, що є підставою для відмови в позові.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2006 року постанову господарського суду Київської області від 10 липня 2006 року скасовано, прийнято нову постанову суду, якою позов Прокурора задоволено повністю, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №666 від 02.12.2003 року укладеного між Київською Обласною державною адміністрацією і ТОВ "Роставиця ЛТД" та зобов'язано ТОВ передати земельну ділянку площею 15 га Київській обласній державній адміністрації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний господарський суд вказав, що земельна ділянка, надана на підставі оспорюваного договору, відноситься до земель водного фонду і не може бути надана для будівництва водно - спортивної бази та будинків котеджного типу.

Не погоджуючись з ухваленим апеляційним господарським судом судовим рішенням, ТОВ "Роставиця" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2006 року та залишити в силі постанову господарського суду Київської області від 10 липня 2006 року.

В касаційній скарзі ТОВ "Роставиця ЛТД" стверджує наступне:

- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що "земельна ділянка за основним цільовим призначенням відноситься до земель водного фонду Канівського водосховища".

В обгрунтування даного твердження скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції помилково та необгрунтовано дійшов висновку про те, що доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки відповідачами не надано, оскільки вказаний висновок суду було зроблено судом в порушення вимог статті 86 КАС України (2747-15) , оскільки в Розпорядженні чітко зазначено, що земельна ділянка надана в оренду для будівництва водно - спортивного комплексу з будинками котеджного типу;

- суд апеляційної інстанції, під час прийняття постанови, порушив норми матеріального права та необгрунтовано застосував розширене тлумачення статті 89 Водного кодексу України (213/95-ВР) .

При цьому скаржник стверджує, що на підставі невірного тлумачення ст. 89 Водного кодексу України (213/95-ВР) суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка, яка надана на підставі оспорюваного договору, відноситься до земель водного фонду і не може бути надана для будівництва водно - спортивної бази та будинків котеджного типу.

- судом апеляційної інстанції необгрунтовано зроблено висновок про невідповідність оспорюваного договору ст. 86 Водного кодексу України (213/95-ВР) .

Скаржник стверджує, норми статті ст. 86 Водного кодексу України (213/95-ВР) не можуть бути застосовані до регулювання правовідносин з укладання оспорюваного договору та бути підставою визнання його недійсним, оскільки вони встановлюють заборону будівництва виключно на дні річок, в той час, як апеляційним судом правомірно встановлено, що земельна ділянка, яка надана в оренду, є болотом, а не дном річки.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні фактичні обставини справи.

Згідно Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 411 від 16 липня 2003 року ТОВ "Роставиця ЛТД" погоджено місце розташування земельної ділянки площею 15,00 га заболочених чагарників за рахунок земель державної власності на території Української міської ради під будівництво водноспортивного комплексу з будинками котеджного типу.

Київська обласна державна адміністрації, листом № 11-32-13507 від 31 липня 2003 року надала згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки та зобов"язано Відповідача №2 погодити проект відведення земельної ділянки із: землекористувачами, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічним органом, органом містобудування та архітектури, органом охорони культурної спадщини.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на замовлення ТОВ "Роставиця ЛТД" Обухівським бюро державного земельного кадастру було розроблено проект відведення земельної ділянки в оренду скаржнику під будівництво водноспортивного комплексу з будинками котеджного типу в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, який було погоджено в Обухівському районному відділі земельних ресурсів, Обухівському відділі містобудування й архітектури, Обухівській районній санітарно-епідеміологічній станції, Державному управлінні екології та природних ресурсів в Київській області, Обласному центрі з охорони пам'яток історії, археології та мистецтва, Обухівській районній державній адміністрації Київської області, Обухівській районній раді Київської області.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Висновку державної землевпорядної експертизи від 03 вересня 2003 р. № 16-117 представлений на державну землевпорядну експертизу проект відведення відповідає вимогам земельного законодавства та діючим нормативно-технічним документам.

Згідно Розпорядження від 15 жовтня 2003 року № 225 Київською обласною радою надано позитивний висновок щодо надання Київською обласною державною адміністрацією в оренду земельну ділянку ТОВ "Роставиця" на території Української міської ради Обухівського району, а згідно Розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 20 жовтня 2003 року № 631 вилучено та передано в оренду на 49 років земельну ділянку площею 15 га заболочених чагарників за рахунок земель державної власності (запас) на території Української міської ради Обухівського району ТОВ "Роставиця ЛТД" під будівництво водноспортивного комплексу з будинками котеджного типу.

Пунктом 3 Розпорядження від 15 жовтня 2003 року № 225 Київська обласна рада доручила Обухівській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди земельної ділянки з ТОВ "Роставиця ЛТД", а голову Обухівської райдержадміністрації зобов"язано видати відповідне розпорядження.

2 грудня 2003 року, на виконання Розпорядження Київської обласної ради від 15 жовтня 2003 року за № 225, між Київською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Роставиця ЛТД" було укладено договір оренди № 666, за умовами якого Київська обласна державна адміністрація передала ТОВ "Роставиця ЛТД" в оренду на 49 років земельну ділянку площею 15 га заболочених чагарників за рахунок земель державної власності (запас) на території Української міської ради Обухівського району під будівництво водноспортивного комплексу з будинками котеджного типу.

Апеляційним господарським судом встановлено, що у ході перевірки, проведеної прокуратурою Обухівського району встановлено, що 02.12.2003 року за №666 між Київською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Роставиця ЛТД" укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Київська обласна державна адміністрація передає в оренду товариству з обмеженою відповідальністю земельну ділянку площею 15 га в адмінмежах Української міської ради для будівництва водно - спортивного комплексу з будинками котеджного типу та встановлено, що земельна ділянка, яка надана в оренду, є болотом і відноситься до земель водного фонду.

Апеляційний господарський суд, встановивши, що земельна ділянка, надана ТОВ "Роставиця ЛТД" в оренду, складається з заболочених чагарників, посилаючись ст. 59 Земельного кодексу України (2768-14) , ст.ст. 85,86,80 Водного кодексу України (213/95-ВР) , дійшов висновку, що спірна земельна ділянка, за основним цільовим призначенням, відноситься до земель водного фонду Канівського водосховища, а, отже, відноситься до земель водного фонду і не може бути надана для будівництва водно - спортивної бази та будинків котеджного типу.

З таким висновком апеляційного господарського суду судова колегія Вищого адміністративного суду України погодитись не може через наступне.

Статтею 85 Водного кодексу України (213/95-ВР) встановлено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 86 Водного кодексу України (213/95-ВР) встановлено, що на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Статтею 89 Водного кодексу України (213/95-ВР) передбачено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Статтею 59 Земельного кодексу України (2768-14) встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гект арів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Отже, згідно положень ст. 85 Водного кодексу України (213/95-ВР) та 59 Земельного кодексу України (2768-14) юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

В даному випадку, як це встановлено судами першої та апеляційної інстанції, земельна ділянка передана уповноваженим органом в оренду для будівництва водноспортивного комплексу з будинками котеджного типу.

Судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка не відноситься до прибережних захисних смуг, а тому безпідставним є застосування апеляційним господарським судом до спірних правовідносин положень статті 89 Водного кодексу України (213/95-ВР) .

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угоди недійсними" № 3 (v0003700-78) від 28.04.78 (із змінами і доповненнями) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Враховуючи, що попередніми судовими інстанціями встановлено фактичні обставини справи, які свідчать, що спірний договір пройшов державну реєстрації та був укладений відповідно до чинних розпоряджень, які, в свою чергу, прийняті за наслідком погодження відведення спірної земельної ділянки в оренду у відповідних державних установах та у встановленому Законом порядку, судова колегія Вищого адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову Прокурора.

При цьому слід зазначити, що відповідно до положень ч. 1 ст. 72 КАС України (2747-15) , обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Iрпінського міського суду Київської області від 17.06.2005 року по справі за позовом ТОВ "Сервіс-Маркет" до ОСОБА_1 та ТОВ "Роставиця" про визнання договору оренди від 02.12.2003 року та договору суборенди від 06.05.2005 року недійсними та стягнення збитків, та за зустрічним позовом ТОВ "Роставиця ЛТД" до ТОВ "Сервіс-Маркет", ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, відмовлено у задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний позов. Визнано, зокрема, договір оренди від 02.12.2003 року, укладений між Київською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Роставиця ЛТД" дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Суд першої інстанції, дослідивши подані докази дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Безпідставним є твердження Генеральної прокуратури України, викладене в письмових запереченнях, поданих через канцелярію Вищого адміністративного суду України 20 лютого 2007 року, про те, що дана справа не є публічно - правовим спором і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.

В даному випадку з позовом в інтересах держави в особі Державного комітету України по земельних ресурсах та Державного комітету України по водному господарству звернувся Прокурор, зазначивши в обгрунтування позову, про порушення інтересів держави при укладенні спірного договору та вказавши відповідачами Київську обласну державну адміністрацію та ТОВ "Роставиця ЛТД".

Частиною 1 статті 3 КАС України (2747-15) встановлено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 17 КАС України (2747-15) встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється, в тому числі, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Статтею 18 КАС України (2747-15) передбачено, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Відповідно до положень статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) (у відповідній редакції), представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Вказаною статтею Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) встановлено, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

З аналізу вказаних положень норм законодавства України вбачається, що дана справа підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції згідно положень ст.ст. 3, 17 та 18 КАС України (2747-15) .

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до закону і скасоване судом помилково, що, відповідно до положень статті 226 КАС України (2747-15) є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роставиця ЛТД" задовольнити.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2006 року скасувати.

Постанову господарського суду Київської області від 10 липня 2006 року у справі за позовом Виконуючого обов"язки прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі Державного комітету України по земельних ресурсах та Державного комітету України по водному господарству до Київської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Роставиця ЛТД", за участі третіх осіб Української міської ради та Обухівського районного відділу земельних ресурсів про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №666 від 02.12.2003 року та зобов"язання передати земельну ділянку - залишити в силі.