ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Головуючого
Цуркана М.I.
Суддів:
Амєліна С.Є.
Гуріна М.I.
Кобилянського М.Г.
Юрченка В.В.
при секретарі судового засідання Міненко I.М.,
представників позивача Гуменюка О.Л.,Баладинської Г.М.,
Чудновця В.I., представника відповідача Ратушного М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну
справу за позовом Комунального підприємства "Iнспекція з
благоустрою м. Житомира" (Підприємство) до Державної податкової
інспекції у м. Житомирі (ДПI) про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
у с т а н о в и л а :
У квітні 2003 року Підприємство, звернулось в суд з позовом
до Житомирської ОДПI (у процесі розгляду справи відповідача
замінено на належного - ДПI у м. Житомирі) про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень від 29 жовтня 2002 року №
39253/10/2602/23-2 про застосування штрафних санкцій в розмірі 5
268,95 грн. та № 39252/10/2601/23-2 про застосування таких
санкцій розміром у 5 415,00 грн.
Зазначали, що за результатами перевірки правильності
справляння ринкового збору, плати за послуги ринку та збору за
паркування автотранспорту і плати за послуги з паркування
автомобілів, складено два акти від 18 вересня 2002 року за №
716/23-225/1 та № 717/23-225/1, якими виявлено незабезпечення
друку щоденного звіту (Z-звіту) за 20.11.2001 року та 28.08.2002
року, відповідно.
Спірні податкові повідомлення -рішення прийняті за наслідками
розгляду згаданих актів.
У процесі розгляду справи позивач уточнив вимоги та просив
визнати податкові повідомлення-рішення недійсними частково - №
39253/10/2602/23-2 в частині застосування штрафних санкцій
розміром у 4 928,95 грн., а № 39252/10/2601/23-2 в частині
застосування штрафних санкцій у розмірі 5 075,00 грн.
Посилались на те, що місцем проведення розрахунків при
справлянні місцевого збору за паркування автотранспорту є місце
зони паркування автотранспорту, при справлянні місцевого збору за
тимчасові торгівельні місця - торгівельне місце, а не місце
знаходження реєстратора операцій, тому висновки викладені в актах
про порушення порядку застосування РРО та про невідповідність суми
готівкових коштів на місці проведення розрахунків не відповідають
дійсності .
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Житомирської області
від 14 грудня 2004 року, залишеного без змін постановою
Житомирського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2005
року, позов задоволено, податкові повідомлення-рішення в
оскаржених частинах визнані недійсними.
У касаційній скарзі відповідач, з посиланням на порушення
судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення
скасувати і постановити нове, про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали
справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що
збір за паркування автотранспорту та ринковий збір, які
справлялися працівниками комунального підприємства, є місцевими
зборами, що не відносяться до продажу товару та надання послуг,
а тому на такі правовідносин и не поширюється дія Закону України
"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Крім того, податковим органом не розмежовані суми збору за
паркування автотранспорту від коштів за надання послуг з
паркування автотранспортних засобів, та суми ринкового збору від
плати за послуги ринку, а податкові повідомлення - рішення
прийняті за правилами Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, який не застосовується
до спірних правовідносин.
Апеляційний суд не погодився з висновком про те, що на
справляння ринкового збору та збору за паркування автотранспорту
не поширюється дія Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, оскільки такі збори за правовою
природою є платою за послуги, здійснення яких потребує
застосування РРО.
Однак, за висновком апеляційного суду, рішення не підлягало
зміні чи скасуванню, оскільки податковим органом безпідставно
застосовано до спірних правовідносин положення Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Висновки зроблені судами не в повній мірі відповідають
вимогам закону.
Перевіркою ДПI встановлено, що позивач знаходиться на
загальній системі оподаткування і при розрахунках по сплаті
ринкового збору, наданні послуг ринку та послуг з паркування
використовував реєстратори розрахункових операцій.
За змістом ст. 1 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, реєстратори розрахункових
операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами
підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями,
відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють
операції з розрахунків у готівковій та/або безготівковій формі (із
застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів, тощо)
при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг, а відповідно із ст.9 Закону
розрахунки по сплаті послуг ринку та послуг з паркування не
віднесені до тих, які здійснюються без застосування РРО.
Таким чином, та обставина, що податковим органом не
розмежовані суми збору за паркування автотранспорту від коштів за
надання послуг з паркування автотранспортних засобів, та суми
ринкового збору від плати за послуги ринку, помилково розцінена
судом першої інстанції підставою для визнання недійсними рішень
про застосування фінансових санкцій в цілому.
Судами правильно зазначено, що за змістом п.1.5 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
положення цього Закону розповсюджується лише на штрафні санкції,
які застосовуються до платника податків у зв'язку з порушенням ним
правил оподаткування, визначених відповідними законами.
В той же час, суди залишили поза увагою, що ДПI має право
застосовувати штрафні санкції за порушення вимог Закону України
"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, а
тому визначення штрафу за ці порушення податковим зобов'язанням є
помилковим, та ця обставина не може бути підставою для визнання
спірного рішення недійсним у цілому.
Оскільки неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та
неправильне застосування норм матеріального права призвели до
неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом
касаційної інстанції, то, відповідно із правилами ч.2 ст.227 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, ці обставини є підставою для скасування
судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 223, 230 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Житомирської області від 14
грудня 2004 року та постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 26 квітня 2005 року скасувати, а справу
направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку
визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий М.I.Цуркан
Судді: М.I.Гурін
М.Г. Кобилянський
С.Є.Амєлін
В.В.Юрченко