Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів:  Бутенка В.I.,

Сороки М.О. (доповідача),

Штульмана I.В.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.I.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи  за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Державної  податкової  інспекції  у Фрунзенському районі м. Харкова (далі - ДПI),

встановила:

У червні 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на бездіяльність ДПI. Свої вимоги мотивувала тим, що вона звернулась із заявою до відповідача, у якій зазначала, що згідно своїх релігійних переконань і на підставі ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) відмовляється від присвоєного їй проти волі ідентифікаційного номера та просила ліквідувати цей номер і залишити за нею  раніше встановлену форму обліку платників податків та обов'язкових платежів, але в задоволенні її заяви було відмовлено. Вважаючи зазначені дії суб'єкта оскарження незаконними, такими, що порушують її конституційні права, просила задовольнити скаргу.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 липня 2004 року скаргу задоволено. Зобов'язано ДПI зробити в паспорті ОСОБА_1 відмітку про те, що вона має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та анулювати з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших загальнообов'язкових платежів присвоєний ОСОБА_1 ідентифікаційний номер.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2004 року рішення суду першої інстанції змінено. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні скарги про зобов'язання ДПI вилучити наданий їй ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить судове рішення апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні скарги в частині зобов'язання вилучити наданий ОСОБА_1 ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб, суд апеляційної інстанції виходив з того, що виключення із Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів всієї інформації про ОСОБА_1 буде суперечити Закону України "Про єдиний державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) .

Однак із таким висновком погодитися не можна, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно частини 2 статті 5 вказаного Закону до Державного реєстру не вноситься інформація про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи.

За таких обставин у суду не було правових підстав для відмови заявниці у задоволенні її вимог у вказаній частині.

З врахуванням того, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, відповідно до статті 229 КАС України (2747-15) судове рішення по справі в частині відмови у задоволенні скарги підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. ст.  220, 221, 223, 229, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2004 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про виключення про неї інформації із Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів скасувати. Зобов'язати Державну податкову  інспекцію  у Фрунзенському районі м. Харкова виключити із Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів інформацію про ОСОБА_1. В решті судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення  і оскарженню не підлягає.

Судові рішення Вищого адміністративного суду України, які ухвалені в порядку касаційного провадження, можуть бути оскарженими до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України