Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі: Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Сімферополя від 22 жовтня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 січня 2004 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії прокурора Залізничного району міста Сімферополя, -

встановила:

В травні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність прокурора Залізничного району м. Сімферополя, що виявилась в ухиленні від організації розгляду повідомлення про злочин відповідно до ст. 97 КПК України (1001-05) та безпідставному спрямуванні даного повідомлення прокурору Сімферопольського району АР Крим.

Рішенням Залізничного районного суду міста Сімферополя від 22 жовтня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду АР Крим від 12 січня 2004 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення Конституції України (254к/96-ВР) , норм матеріального та процесуального права, просив вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України (2747-15) , підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 31.03.2003 р. ОСОБА_1 в порядку ст. 97 КПК України (1001-05) звернувся до прокурора АР Крим із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності працівників Сімферопольського РВ ГУ УМВС України в АР Крим, яку згодом було направлено прокурору Залізничного району м. Сімферополя.

Прокурор Залізничного району вказану заяву в порядку ст. 97 КПК України (1001-05) направив прокурору Сімферопольського району м. Сімферополя для прийняття рішення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, і з цим погодилась колегія суддів апеляційного суду, що суб'єкт оскарження діяв у відповідності з п.3 ч.2 ст. 97 КПК України (1001-05) та на підставі ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) .

Посилання в касаційній скарзі на порушення ч.2 ст. 116 ЦПК України 1963 (1501-06) року є також неспроможними через невірне розуміння скаржником змісту зазначеної норми, положеннями якої передбачено право, а не заборону на участь представника відповідного органу у судовому процесі, якщо цей орган є стороною у справі.

При встановленні наведених фактів судами не порушено норм  процесуального права.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,  колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Сімферополя від 22 жовтня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 січня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .