Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.

Суддів:

Амєліна С.Є.

Кобилянського М.Г.

Гуріна М.I.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Міненко I.М.,

за участю представників Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України Власика В.А., Яремчука Л.В.,

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за зверненням Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ (ГУБОЗ МВС) України до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1про примусове видворення  з України, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 серпня 2006 року,

у с т а н о в и л а :

У квітні 2006 року ГУБОЗ МВС України звернулось в суд з адміністративним позовом  до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про його негайне примусове видворення з України.

Зазначали, що  ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1 народження,  прибув в Україну у 1993 році з метою працевлаштування, однак офіційно не працював, чим порушив законодавство про правовий статус іноземців.

У липні 1997 року ОСОБА_1 Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві  притягався  до адміністративної відповідальності за ст. 173 КпАП України, а  вироком  Подільського районного суду м. Києва у 1998 році його  засуджено за ст. 206 ч. 1 КК України (2341-14) до одного року позбавлення волі. Після відбуття покарання ОСОБА_1 виїхав до Російської Федерації,  змінив прізвище на ОСОБА_1, отримав новий  паспорт громадянина Російської Федерації і  повернувся в Україну.

Вироком Печерського районного суду м. Києва у 2000 році ОСОБА_1  засуджено за ст. 144 ч.2 КК України (2341-14) до семи років позбавлення волі. Після дострокового звільнення  його направлено для  проживання в  Республіку  Північна Осетія - Аланія Російської Федераціії, однак за межі території України відповідач не виїхав, а прибув до м. Києва.

За порушення  режиму перебування іноземців в Україні, відділом громадянства і реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Київській області 09.02.2006 року  ОСОБА_1 скорочено термін перебування в Україні до 20.02.2006 року. Після виїзду,  ОСОБА_1  22 лютого 2006 року повернувся в Україну  з новим  паспортом громадянина Російської Федерації серії 62 №НОМЕР_1 виданого 28 листопада 2005 року.

Посилаючись не те, що ОСОБА_1 і після останнього в'їзду до України  порушує Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (3929-12) : проживає не за місцем реєстрації, незаконно працевлаштувався на роботу, тощо - керівництвом  ГУБОЗ МВС України 25.04.2006 року прийнято рішення про видворення порушника з території держави, у зв'язку з чим просять задовольнити звернення про примусове видворення ОСОБА_1 з України.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 серпня 2006 року позов  задоволено.

У касаційній скарзі, поданої через представника,  ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За правилами  ст.159 КАС України (2747-15) , судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін на підставі того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд, у всякому разі, має зазначити в мотивувальній частині  свого рішення  встановлені ним  обставини з посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався ( стаття 206 КАС України (2747-15) ).

Ухвала апеляційного суду цим вимогам не відповідає.

Так, задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 перебував в Україні на порушення вимог ст. 3  Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (3929-12) та всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України "Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" (1074-95-п) ,  оскільки не зареєструвався.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначив, що такі  висновки суду не грунтуються на законі, оскільки для нього не закінчився 90-денний термін перебування в Україні без реєстрації з моменту в'їзду, передбачений  Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації (підписаної 16 січня 1997 року і яка має пріоритет над внутрішнім законодавством).

Крім того, в обгрунтування скарги зазначалось, що суд у рішенні не навів конкретних  порушень відповідачем Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. за №1074   (1074-95-п) .

Відхиливши  скаргу, апеляційний суд не зазначив обставин чи норм права якими спростовуються її доводи, тобто ухилився від належного апеляційного перегляду справи, що є порушенням процесуального права, які могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Зазначені обставини, відповідно з правилами  ч. ч.2, 4  ст. 227 КАС України (2747-15) , є підставою для скасування  рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 серпня 2006 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний  розгляд до того ж суду у іншому складі суддів.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення  і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .