ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого: Степашка О. I.
суддів: Ланченко Л. В.,
Пилипчук Н. Г.,
Усенко Є. А.,
Костенка М. I.
при секретарі судового засідання: Ткачук Н. В.
за участю представників: позивача Трапіциної Г. М.,
відповідача -1 Сирової О. Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві
касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 03 листопада
2005 року та додаткову постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 25 січня 2006 року у справі за позовом
Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м.Харкові до Українсько -
російсько - американського товариства з обмеженою відповідальністю
"Підприємства "Спец" та Приватного підприємства "Бумар" про
визнання угоди недійсною, -
встановила:
Спеціалізована Державна податкова інспекція по роботі з
великими платниками податків у м. Харкові звернулася до
Українсько - російсько - американського товариства з обмеженою
відповідальністю "Підприємства "Спец" та Приватного підприємства
"Бумар" про визнання угод, оформлених податковими накладними №308
від 16.05.01р. та № 364 від 28.05.01р. недійсними яки таких, що
укладені з метою, завідомо суперечним інтересам держави і
суспільства.
Позовні вимоги грунтувалися на тому, що рішенням Деснянського
районного суду міста Києва від 18 березня 2002 року установчі
документи ПП "Бумар" були визнані недійсними з моменту реєстрації,
а свідоцтво платника ПДВ - з моменту видачі.
Справа судами розглядалася неодноразово.
За результатами останнього розгляду рішенням Господарського
суду Харківської області від 3 серпня 2005 року було задоволено
позовні вимоги та визнано недійсною угоду між УРА ТОВ "Спец" та ПП
"Бумар", згідно з виписаними податковими накладними за № 364 від
28.05.2001 р. та за № 308 від 18.05.2001 р. на загальну суму
530022,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 88337,00 грн., на підставі ст.49
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, як таку, що укладена з метою завідомо
суперечною інтересам держави та суспільства. Стягнуто з ПП "Бумар"
на користь УРА ТОВ "Спец" все отримане за угодою, а саме: грошові
кошти в сумі 530022,00 грн. (в т.ч. ПДВ 88337,00 грн.), що
сплачені платіжними дорученнями за № 211-217 від 16.05.2001 р. та
за № 284-289 від 28.05.2001 р. Стягнуто з УРА ТОВ "Спец" на
користь держави все отримане за угодою, а саме: комплектуючі до
персональних комп'ютерів на суму 530022,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі
88337,00 гри., згідно з податковими накладними за № 364 від
28.05.2001 р. та за № 308 від 18.05.2001 р.
В основу зазначеного рішення покладено висновки про
доведеність укладення зазначеної угоди з метою, суперечною
інтересам держави і суспільства, зокрема з метою ухилення від
сплати податків.
При цьому місцевий господарський суд послався на рішення
Деснянського районного суду міста Києва від 18 березня 2002 року.
За результатами розгляду апеляційної скарги Українсько -
російсько - американського товариства з обмеженою відповідальністю
"Підприємства "Спец" постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 03 листопада 2005 року вказане рішення
скасовано і прийнято нове рішення про відмову у задоволенні
позовних вимог.
Зазначена постанова суду апеляційної інстанції мотивована
тим, що статутні документи Приватного підприємства "Бумар" було
визнано недійсними з моменту винесення судом такого рішення, а не
з моменту реєстрації; в матеріалах справи відсутні докази
наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави та
суспільства у діях відповідачів.
Не погоджуючись з зазначеною постановою Спеціалізована
Державна податкова інспекція по роботі з великими платниками
податків у м. Харкові звернулася з касаційною скаргою, у якій
просить постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 03 листопада 2005 року та додаткову постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 25 січня 2006 року скасувати,
рішення Господарського суду Харківської області від 3 серпня 2005
року залишити в силі.
Касаційна скарга вмотивована посиланням на наявність доказів
наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави та
суспільства у діях відповідачів.
Розглянувши касаційну скаргу та вивчивши матеріали справи
колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для
її задоволення.
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
при наявності умислу
на укладання угоди з метою суперечною інтересам держави і
суспільства лише у однієї із сторін все одержане нею за угодою
повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або
належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
За змістом ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є угода, яка
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної
держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від
наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди -
обома сторонами чи однією.
В обгрунтування позову позивачем зроблено посилання на
протиправність умислу лише у Приватного підприємства "Бумар".
Враховуючи наведене, встановлення умислу підприємства на укладення
угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, і
мало бути предметом дослідження у цій справі.
Однак, наявність умислу не може бути підтверджена лише
рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї
сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації,
оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема,
відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства,
а не наявність протиправного умислу при укладенні угод, що мали
місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Судження, висновки суду, викладені у рішенні Деснянського
районного суду міста Києва від 18 березня 2002 року, яким були
визнані недійсними установчі документи Приватного підприємства
"Бумар" не були обов'язковими для господарських судів.
Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є
обов'язковим для господарського суду, згідно з частиною 4 статті
35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, щодо
фактів (обставин), які встановлені судом і мають значення для
вирішення спору.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
обставни, встановлені судовим
рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі,
що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ,
у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої
встановлено ці обставини.
З викладених підстав колегією суддів не приймаються доводи
скаржника про встановлення певних обставин рішенням з цивільної
справи.
Юридичним наслідком скасування державної реєстрації
підприємства з підстав визнання його установчих документів
недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час
якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому
числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації
підприємства не тягнув за собою недійсність всіх угод, укладених з
моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з
державного реєстру.
У відповідності з ч.2 ст.18 Закону України "Про державну
реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"
( 755-15 ) (755-15)
, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного
державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то
третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя
особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала
або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
У рішенні суду відсутні обставини, встановлені на
підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка
суперечила інтересам соціалістичної держави та суспільства.
Отже, доводи скаржника про суперечність спірної угоди
інтересам держави та суспільства помилково грунтується на
обставинах, які не мали правового значення для справи.
Сама по собі угода про продаж комп'ютерного обладнання не є
такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар
не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не
вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень
стосовно його купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що суд касаційної інстанції
перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової
оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Крім того господарські суди не мали правових підстав для
застосування ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
на момент
ухвалення рішень у справі.
1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та
перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
Цивільний кодекс Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1540-06) від 18
липня 1963 року втратив чинність.
Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності, не
містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди,
які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у
вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави,
одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди
з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком
укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
), не є адміністративно-правова
конфіскація.
За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, кодекс має
зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує
відповідальність особи. Таким чином, застосування судом першої
інстанції при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були
встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але
відсутні в Цивільному кодексі України ( 435-15 ) (435-15)
на момент
ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є
помилковим.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про
відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 221, 223, 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові
залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
03 листопада 2005 року та додаткову постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 25 січня 2006 року залишити
без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та
оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. I. Степашко
судді: Є. А. Усенко
Л. В.Ланченко
Н. Г. Пилипчук
М. I. Костенко
З оригіналом вірно
Суддя
Вищого адміністративного суду
України М. I. Костенко