ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
:
головуючого Співака В.I.
суддів : Білуги С.В.,
Карася О.В.,
Заїки М.М.,
Загороднього О.Ф.,
при секретарі Дашківській О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу
представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ДНIПРО"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26
квітня 2006 року у справі за позовом Товариства військових
мисливців та рибалок Збройних Сил України до Чернігівської
обласної державної адміністрації про визнання неправомірним
розпорядження від 11.08.2003 року № 273 щодо передачі в оренду
земельної ділянки, -
встановила :
У вересні 2005 року Товариство військових мисливців та
рибалок Збройних Сил України звернулось до господарського суду з
позовом про визнання недійсним розпорядження Чернігівської
обласної державної адміністрації від 11.08.2003 року № 273 про
передачу в оренду земельної ділянки в селі Тужар Козелецького
району Чернігівської області, посилаючись на те, що позивач є
власником майна розташованого на ділянці, яку спірним
розпорядженням було передано в оренду Товариству з обмеженою
відповідальністю "ЕКО-ДНIПРО".
Постановою господарського суду м. Києва від 25 листопада
2005 року у задоволенні позову Товариству військових мисливців та
рибалок Збройних Сил України відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26 квітня 2006 року постанова господарського суду м. Києва від 25
листопада 2005 року скасована. Позов Товариства військових
мисливців та рибалок Збройних Сил України задоволено. Визнано
протиправним та скасовано розпорядження Чернігівської обласної
державної адміністрації від 11.08.2003 року № 273 про передачу в
оренду земельної ділянки в селі Тужар Козелецького району
Чернігівської області ТОВ "ЕКО-ДНIПРО".
У касаційній скарзі представник Товариства з обмеженою
відповідальністю "ЕКО-ДНIПРО", посилаючись на порушення судом
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права,
просить скасувати постанову Київського апеляційного
господарського суду від 26 квітня 2006 року, а постанову
господарського суду м. Києва від 25 листопада 2005 року залишити
в силі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та
апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та, задовольняючи
позов Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил
України, апеляційний суд виходив з того, що висновок суду першої
інстанції про не порушення спірним розпорядженням прав та
охоронюваних законом інтересів позивача є помилковим, так як,
раніше, 05 березня 1968 року рішенням виконкому Чернігівської
обласної Ради депутатів трудящих № 123 Всеукраїнському
мисливському товариству Київського військового округу було
передано будівлі колишньої школи с. Сорокошичі разом з відведеною
присадибною ділянкою площею 2 га. Товариство військових
мисливців та рибалок Збройних Сил України було створено на базі
дислокованих на території України військово-мисливських
організацій Київського, Одеського і Прикарпатського військових
округів колишнього союзу РСР та є правонаступником Військово
мисливського товариства Збройних Сил СРСР, у зв'язку з
припиненням діяльності останнього шляхом реорганізації. Також,
зазначає апеляційний суд, що позивач є власником мисливського
будинку, який є колишньою школою колишнього села Сорокошичі згідно
свідоцтва на право власності від 18 серпня 2003 року та фактично
користувався наданою згідно вищезазначеного рішення 1968 року
присадибною ділянкою площею 2 га.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися
не можна.
В постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2003
року з цього питання зазначено, що відповідно до статті 1
Закону України від 10 вересня 1991 року "Про підприємства,
установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані
на території України" ( 1540-12 ) (1540-12)
майно та фінансові ресурси
підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного
підпорядкування, розташованих на території України, є державною
власністю України. Статтею 4 вищезазначеного закону визначено,
що рішення державних органів, органів громадських, політичних,
кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а
також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі
законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також
створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів
влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної
Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення
незалежності України" без узгодження з відповідними органами
управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються
недійсними.
Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року №
3943-ХII ( 3943-12 ) (3943-12)
"Про майно загальносоюзних громадських
організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до
законодавчого визначення суб'єктів права власності майна
загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР,
розташованого на території України, зазначене майно є
загальнодержавною власністю.
На виконання зазначеної постанови 13 січня 1995 року
Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 18 ( 18-95-п ) (18-95-п)
"Про визначення органів управління майна загальносоюзних
громадських організацій колишнього СРСР", згідно з якою на
Міністерство оборони України покладено повноваження органу
управління майном підприємств, організацій та об'єктів колишнього
військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.
Тому рішення виконкому Чернігівської обласної Ради
депутатів трудящих від 05 березня 1968 року № 123, на яке
посилається апеляційний суд, після припинення діяльності
Всеукраїнського мисливського товариства Київського військового
округу та прийняття вищезазначених постанов Верховною Радою
України, втратило чинність, а інших рішень щодо передачі майна і
права власності на зазначену земельну ділянку Товариству
військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, яке б було
узгоджене з відповідними органами управління, визначеними
Кабінетом Міністрів України, не приймалось.
Що ж стосується вищезазначеного свідоцтва на право власності
мисливським будинком від 18 серпня 2003 року, на яке також
посилається апеляційний суд, то воно не може бути взято до уваги,
так як рішення виконавчим комітетом Косачівської сільської ради
приймалось всупереч вищезазначеним нормативним документам, тобто
без узгодження з відповідними органами управління, визначеними
Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин рішення суду першої інстанції відповідає
вимогам матеріального та процесуального права.
Оскільки апеляційний суд помилково скасував постановлене у
відповідності із законом рішення суду першої інстанції, постанова
суду апеляційної інстанції відповідно до ст..226 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду
першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
ухвалила :
Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою
відповідальністю "ЕКО-ДНIПРО" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26
квітня 2006 року скасувати, а постанову господарського суду м.
Києва від 25 листопада 2005 року у справі за позовом Товариства
військових мисливців та рибалок Збройних Сил України до
Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання
неправомірним розпорядження від 11.08.2003 року № 273 щодо
передачі в оренду земельної ділянки залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий (підпис) В.I. Співак
судді : (підписи) С.В. Білуга
О.В. Карась
М.М. Заїка
А.Ф. Загородній
Згідно з оригіналом суддя М.М. Заїка