ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
01010 м. Київ, вул. Московська, 8
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.10.2006
№ 5-141/05
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Степашка О.I., Маринчак Н.Є.,
Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.
розглянувши в порядку попереднього провадження касаційну
скаргу ДПI у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська на
рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
16.06.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 28.09.2005 по справі № 23/124 (17/190)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛIМП"
до Державної податкової інспекції у Красногвардійському
районі м. Дніпропетровська
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
21.06.2005 Позивач (ТОВ "Олімп") звернувся до суду із
позовними вимогами до ДПI у Красногвардійському районі м.
Дніпропетровська про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових)
санкцій у сумі 611,25 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
16.06.2005, залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 28.09.2005, позовні вимоги
задоволено частково, визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення в частині визначення штрафних санкцій як
податкового зобов'язання. В решті позову відмовлено. Стягнуто із
ДПI на користь ТОВ "Олімп" 50% судових витрат.
Відповідач (далі - ДПI) звернувся із касаційною скаргою,
посилаючись на порушення місцевим та апеляційним судами норм
матеріального права, а саме ч. 3 ст. 49 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і просить судові
рішення скасувати в частині стягнення витрат по сплаті державного
мита.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та
апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановивши та дослідивши фактичні обставини справи та
посилаючись на Закон України від 01.06.2000 № 1776 "Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
суд першої
інстанції задовольнив позов в частині визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення у визначенні штрафних санкцій як
податкового зобов'язання. Апеляційний суд, залишаючи без змін
рішення суду першої інстанції як таке, що відповідає матеріалам
справи, фактичним обставинам справи та чинному законодавству,
також дійшов зазначеного висновку.
В даному випадку необхідно зазначити, що вказані штрафні
санкції не є податковим зобов'язанням, а відтак, не можуть бути
підставою для направлення ТОВ податкового повідомлення-рішення.
Отже, суд першої так і апеляційної інстанції вірно визначились, що
вказані штрафні санкції не є податковим зобов'язанням. Однак,
оскільки сам факт правопорушення мав місце, тому Позивач мав нести
відповідальність за рішенням а не податковим
повідомленням-рішенням, оскільки в силу п. 1 ст. 17 Закону України
"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, за
порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької
діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари
(послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової
служби України застосовуються фінансові санкції у відповідних
розмірах.
При цьому суд касаційної інстанції, погоджуючись з висновком
суду першої та другої інстанції, звертає увагу на помилковість
міркувань Скаржника щодо стягнення судових витрат, оскільки
поняття пропорційності задоволених позовних вимог визначається не
тільки відсотком у грошовій сумі, а і в розмежуванні майнового та
не майнового характеру частин спору. Відповідно доводи Скаржника в
цій частині є помилкові і не базуються на законодавстві, що
регулює дані правовідносини, як і відсутні підстави у суду
застосовувати п. 15 ст. 4 Декрет Кабінету Міністрів України від
21.01.1993 № 7 ( 7-93 ) (7-93)
"Про державне мито", оскільки такий
порядок звільнення від сплати держмита стосується тільки подачі
позову, а не розподілення витрати при закінченні розгляду.
З огляду на вищенаведене, враховуючи ч. 1 ст. 220 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд касаційної
інстанції прийшов до висновку, що суди першої та другої інстанцій
правильно встановили та визнали доведеними обставини справи,
дослідили докази та ухвалили рішення з дотриманням норм
матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у
справі дана вірно. Підстав для передачі справи на розгляд складу
колегії суддів Вищого адміністративного суду України немає, тому
судові рішення не підлягають скасуванню, касаційна скарга
Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.
Дніпропетровська не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 215, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Красногвардійському районі м. Дніпропетровська залишити без
задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
16.06.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 28.09.2005 по справі № 23/124 (17/190)
залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню
не підлягає.
Головуючий О.В. Карась
Судді: О.I. Степашко
Н.Є. Маринчак
Є.А. Усенко
Т.М. Шипуліна