Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддів    Харченка В.В.

Васильченко Н.В.

Кравченко О.О.

Леонтович К.Г.

Чалого С.Я.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1  на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2006 року у  справі  за  позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним  податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и л а:

У березні 2005 року приватний підприємець ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним  податкового повідомлення-рішення.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20 травня 2005 року позовні вимоги приватного підприємця ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення НОМЕР_1 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 16 232 грн., стягнуто з відповідача 203 грн. судових витрат.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що згідно ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (791а-12) в редакції, що діяла на час перевірки та періоду, який перевірявся, суб'єкти господарювання, розташовані у зонах посиленого радіоекологічного контролю звільняються від оподаткування, крім платежів і відрахувань до місцевих бюджетів. Відсутність у Законі України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) приписів щодо звільнення від сплати податку на додану вартість суб'єктами підприємницької діяльності, розташованих у зонах посиленого радіоекологічного контролю, не дає підстав для визнання їх платниками ПДВ та покладення на них обов'язку сплачувати податок на додану вартість.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2006 року апеляційна скарга Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції задоволена частково, рішення господарського суду Черкаської області від 20 травня 2005 року скасовано, в позові відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання позивача платником ПДВ та покладення на нього обов'язку сплачувати податок на додану вартість з посиланням на ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (791а-12) не грунтуються на нормах законодавства, оскільки Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (791а-12) до законів про оподаткування не відноситься, тому не змінює порядок оподаткування, а встановлює спеціальний режим діяльності господарюючих суб'єктів на зазначеній території.

На судове рішення суду апеляційної інстанції надійшла касаційна скарга приватного підприємця ОСОБА_1, в якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального  права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга приватного підприємця ОСОБА_1  задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно  до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.ст. 225-229 КАС України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутні.

Керуючись статтею 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1  відхилити, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2006 року  залишити  без змін.

Ухвала остаточна і  оскарженню не підлягає.