ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2006 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді Харченка В.В., суддів: Берднік I.С.,
Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Матолича С.В.,
при секретарі: Деревенському I.I., за участю розглянувши у
відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження
адміністративну справу за позовом Старосинявського Коопзаготпрому
до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції в особі
Старосинявського відділення про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення, за участю третьої особи без самостійних
вимог на предмет спору - Палого приватного підприємства "Вега" за
касаційною скаргою Старосинявського Коопзаготпрому на рішення
Господарського суду Хмельницької області від 16 лютого 2005 року
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 12
травня 2005 року,-
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2005 року Старосинявський Коопзаготпром звернувся до
Господарського суду Хмельницької області за позовом до
Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції в особі
Старосинявського відділення про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № №0000442320/0 від 03.06.2004р. про
визначення позивачу податкових зобов'язань зі сплати 15024,16 грн.
податку на додану вартість та застосування штрафної санкції в сумі
19975,08 грн.
Позовні вимоги грунтувалися на тому, що позивач правомірно
включав до податкових зобов'язань з податку на додану вартість
суми коштів, отримані за продані основні фонди у момент
надходження коштів, а не в момент переходу права власності на
майно.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 16
лютого 2005 року, залишеним без змін постановою Житомирського
апеляційного господарського суду від 12 травня 2005 року у
задоволенні позову відмовлено.
Вказані судові рішення обгрунтовуються тим, що позивач мав
включити вартість проданого майна в момент переходу права
власності на продане майно.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями
Старосинявського Коопзаготпрому звернувся з касаційною скаргою, у
якій просить рішення Господарського суду Хмельницької області від
16 лютого 2005 року та постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 12 травня 2005 року та прийняти рішення
про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована посиланням на порушення судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема
тим, що реалізація майна передбачає складення актів типової форми,
чого зроблено не було, у зв'язку з чим позивач вважає правомірним
включення коштів до складу податкових зобов'язань в момент
отримання коштів.
Крім того, позивач стверджує, що до нього застосовані
фінансові санкції у більшому, ніж це передбачено Законом розмірі.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги
колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено по справі судами першої та апеляційної
інстанцій за результатами проведеної відповідачем позапланової
документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог Закону
України" Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за період з
1.07.2002р. по 31.07.2002р. складено акт №221600302320 від
1.06.2004р. Перевіркою встановлено, що на підставі договору
купівлі-продажу від 4.07.02р. позивачем реалізовано Третій особі
за 239701 фн. приміщення та споруди " скотозабійного пункту" за
адресою: смт.Стара Синява, вул. Ватутіна, 66. При цьому ПДВ в сумі
39950,16 фн. від реалізації цих основних фондів в порушення п.1.4
ст. 1, п.3.1.1. ст. З, п.7.3.1 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивачем не нараховано і не
включено до податкових зобов'язань за липень 2002року. Проте в
наступних податкових періодах частково помилку виправлено і суми
ПДВ в розмірі 24926 грн. включено до податкових зобов'язань.
Відповідно до висновків зазначеного акту, порушено п.7.3.1.
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в частині несвоєчасного включення до податкових
зобов'язань податку на цю суму. Відповідно заниження ПДВ за липень
2002року встановлено на суму 15024,16 грн. (39950,16 грн. - 24926
грн.).
Як додаток до акту перевірки відповідачем складено Розрахунки
штрафних санкцій по ПДВ . Зокрема, в сумі 12463 грн. за період з
липня 2002р. по грудень 2003р. на загальну суму 24926 грн. і в
сумі 7512,08 грн. за липень 2002р. на суму 15024,16грн. На
підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове
повідомлення - рішення №0000442320/0 від 03.06.2004р., яким
визначено суму податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 15024,16
грн. та штрафної санкції в сумі 19975,08 грн.
Зазначене порушення позивачем допущено за наступних обставин:
між позивачем і третьою особою укладено договір купівлі-продажу
приміщень від 4.07.2002р. на суму 239701 грн., який посвідчений
нотаріально. Оплата третьою особою здійснювалась частинами,
погашено 149544 грн. з 2.07.02р. по 2.12.2003р., докази сплати
надано в матеріали справи. Відповідно позивачем на сплачені
частини виписувались податкові накладні, надані в матеріали
справи. Згідно реєстраційного посвідчення БТI від 4.07.02р. за
третьою особою зареєстровано приміщення, проданого позивачем за
договором (а.с.80)
Згідно п.3.1. ст.З Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997р. в редакції, чинній на
момент вчинення позивачем спірної господарської операції, об'єктом
оподаткування ПДВ є операції платників податку з: продажу товарів
(робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції
з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та
операції з передачі права власності на об'єкти застави
позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської
заборгованості заставодавця.
Згідно п.1.4 ст.1 зазначеного Закону продаж товарів -
будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами
купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими
договорами, які передбачають передачу прав власності на такі
товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також
операції з безоплатного надання товарів та операції з передачі
майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря
(лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди
(лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами,
умови яких передбачають відстрочення оплати та передану права
власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не
належать до продажу операції з передачі товарів у межах договорів
комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального
зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу),
інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу
права власності на такі товари іншій особі.
Як вбачається з умов договору купівлі-продажу приміщення від
4.07.02р. (п.З) право власності третьої особи на приміщення, що є
предметом договору виникає у покупця (третьої особи) з моменту
нотаріального посвідчення договору, тобто 4.07.2002р. Зазначене
відповідає положенням Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
стосовно моменту набуття права власності у сторони за договором.
Тому з врахуванням п.7.3 ст.7 Закону України. "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивача дата виникнення податкових
зобов'язань правомірно відповідачем визначена саме цією датою,
тобто 04.07.2002 року.
Отже, суди першої та апеляційної інстанції правомірно
послалися на неправомірність посилань позивача про те, що датою
відвантаження може вважатися тільки безпосередня передача
основного засобу покупцю із складанням відповідного акту, оскільки
перехід права власності третьої особи відбувся 4 липня 2002 року.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з
висновками суду першої та апеляційної інстанцій в частині
правомірності донарахування відповідачу суми податкового
зобов'язання з податку на додану вартість.
Однак в частині донарахування позивачу зобов'язання зі сплати
штрафних санкцій, висновки судів першої та апеляційної інстанцій
про правомірність такого донарахування вбачаються колегією суддів
передчасними.
Вищезазначені штрафні санкції було застосовано до позивача
відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, про
що зазначено у оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні
(а.с. 15)
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не
спростовується сторонами, штрафні санкції було застосовано
відповідачем до позивача за не включення до складу податкового
зобов'язання позивача сум податку на додану вартість, за
виписаними ним податковими накладними. Суми податку на додану
вартість були частково включені позивачем до складу податкового
кредиту у наступних податкових періодах, що також сторонами не
заперечується.
Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
у
разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму
податкового зобов'язання платника податків за підставами,
викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4
цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у
розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми
податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів,
установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу),
починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата,
та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання
таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої
суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості
податкових періодів, що минули.
Оскільки фактично нарахування у сумі отриманих коштів
здійснено не було, включення суми основного платежу до складу
податкового зобов'язання частково було здійснено позивачем
самостійно у наступних податкових періодах, до позивача підлягали
застосуванню норми підпункту "б" пункту 17.2 статті 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
,
стосовно визначення виду платежу, розміру та підстав його
визначення.
У даному випадку позивачу мали бути визначені податкові
зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 5% від
суми недоплати за кожний податковий період.
Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що суд касаційної інстанції
перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової
оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази,
встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були
встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставою для скасування судових рішень судів першої та (або)
апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий
розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права,
які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи
і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про
наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування
рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Старосинявського Коопзаготпрому задовольнити
частково
Рішення Господарського суду Хмельницької області від 16
лютого 2005 року та постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 12 травня 2005 року, скасувати, справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий- Харченко В.В.
Судді- Кравченко О.О.
Васильченко Н.В.
Бердник I.С.
Матолич С.В.