Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого -  судді  Харченка В.В., суддів Васильченко Н.В.,  Кравченко О.О., Матолича С.В.,  Федорова М.О., при секретарі: Коротких В.В.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Рівненської області від 25 березня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005  року,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 25 березня 2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005  року було задоволено позов Висоцького держлісгоспу до Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним рішення.

Вказані судові рішення вмотивовано посиланням на відсутність в діях позивача порушення вимог статей 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті" (185/94-ВР) . Суди першої та апеляційної інстанції послалися на те, що фактично поставка відбулася меншої кількості та іншої, ніж було визначено у договорі якості товару. Суди дійшли висновку, що фактично сторонами було узгоджено здійснення контрагентом позивача оплати у іншому, ніж було визначено первісно, розмірі.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Дубровицька МДПI  звернулася з касаційною скаргою, у якій просить  рішення Господарського суду Рівненської області від 25 березня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005  року скасувати та прийняти  рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга грунтується на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права. Зокрема скаржник стверджує, що судами було неправильно застосовано норми статей 1,4 та 7 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті" (185/94-ВР) , оскільки зазначений Закон не встановлює можливості зміни вартості партії товару (валютної виручки, що має надійти від контрагента), оскільки такі можливості відсутні в Законі.

Також скаржник стверджує, що договір, укладений між сторонами, передбачав іншій порядок прийняття продукції, ніж було застосовано сторонами.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України,  дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Оспорюваним повідомленням - рішенням №0000792340/3 від 02.02.05р. позивачу було визначено податкові зобов'язанні зі сплати штрафних санкцій за порушення вимог  статті 1  Закону України "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті" (185/94-ВР) , яка передбачає, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Матеріали справи не містять відомостей відносно надходження виручки в узгодженому позивачем розмірі з порушенням вищезазначеного терміну.

Спір полягає у визначенні розміру валютної виручки, яка має надійти на розрахунковий рахунок позивача. При цьому скаржник посилається на обов'язковість визначення такої виручки згідно із вантажною митною декларацією, згідно з якою було експортовано товар, позивач - згідно з узгодженими з контрагентом розміром.

Зазначена правова норма статті 1 не містить випадків розірвання чи зміни зовнішньоекономічного контракту (зокрема зміни вартості та кількості товару) у  якості альтернативної підстави виконання її умов.

Можливість такої зміни передбачено статтею 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , згідно з якою суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД) мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) відповідно до цього та інших Законів України, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені Законами України.

Згідно ст. 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) суб'єкти ЗЕД мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях, що не суперечать інтересам України та відповідають міжнародним правилам.

Зобов'язання з поставки продукції за контрактом були між позивачем та його контрагентом змінені в частині суми, яку мав сплатити контрагент позивача.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а  рішення Господарського суду Рівненської області від 25 березня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005  року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає, крім, як з підстав, у порядку та у строки, передбачені ст.ст.237-239 КАС України (2747-15) .