К-7007/06 Про стягнення суми надмірно сплаченого податку на додану вартість та процентів за прострочення відшкодування - Текст документа

Відкрите акціонерне товариство "Пансіонат "Море" (надалі- позивач, ВАТ "Пансіонат "Море" звернулось до Господарського суду АР Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушта (надалі - відповідач-1, ДПI у м. Алушта) та Відділення Державного казначейства у м. Алушта (надалі ВДК у м. Алушта) про стягнення суми надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 1 153 292,00 грн. та процентів за прострочення відшкодування у розмірі 104 629,05 грн.

Справа розглядалась господарськими судами України неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2004р. у справі № 2-20/1468-02 касаційну скаргу ДПI у м. Алушта задоволено частково, додаткове рішення господарського суду АР Крим від 19.03.2003р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.02.2004р. скасовано, а справу № 2-20/1468-2002 передано на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

11.01.2005р. позивач, у порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , зменшив розмір позовних вимог та просить стягнути з Державного бюджету України суму процентів за прострочення відшкодування податку на додану вартість у розмірі 137 466,68 грн.

Заявою від 05.04.2005р. позивач зменшив позовні вимоги та відмовився від позовних вимог у частині стягнення з Державного бюджету України суми процентів за прострочення відшкодування податку на додану вартість у розмірі 95 143,32 грн. і просить стягнути з Державного бюджету України суму процентів у розмірі 137 466,68 грн.

Рішенням Господарського суду м. АР Крим від 05.04.2005р., (із врахуванням уточнених позовних вимог (суддя Iщенко Г.М.)), залишене без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.06.2005р. (головуючий суддя - Шевченко Н.М., судді Щепанська О.А., Плута В.М.) у справі № 2-23/2093.1-2005 позов задоволено частково, стягнено з Державного бюджету України на користь ВАТ "Пансіонат"Море" 137 466,68 грн. процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, в іншій частині провадження у справі припинено.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що право позивача на отримання бюджетної заборгованості підтверджено постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.12.2002р. у справі № 2-20/146-2002, у зв'язку з чим та на підставі пп. 7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) позивач має право на отримання процентів, нарахованих на вказану суму бюджетної заборгованості.

ДПI у м. Алушта, не погоджуючись із судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою від 30.06.2005р., № 1021/10, в якій просить відмінити вказані судові рішення та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Зазначена касаційна скарга мотивована тим, що господарським судом АР Крим та Севастопольським апеляційним господарським судом при прийнятті оспорюваних рішень порушено норми матеріального права України, а саме п.п.7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.11.2005р. у справі № 2-23/2093.1-2005 вказана касаційна скарга разом із матеріалами справи передана для розгляду Вищому адміністративному суду України.

Позивач надав відзив на зазначену касаційну скаргу, в якому доводи останньої вважає необгрунтованими, просить у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав, рішення господарських судів попередніх інстанцій вважає такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України з мотивів, викладених у касаційній скарзі, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні суду касаційної інстанції, проти касаційної скарги заперечував з підстав нормативної необгрунтованості останньої та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду АР Крим від 05.04.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.06.2005р. у справі № 2-23/2093.1-2005 без змін.

Представник відповідача-2 у судове засідання суду касаційної інстанції не з'явився, своїм процесуальним правом, що передбачене ст.49 КАС України (2747-15) не скористався, щодо причин не явки суду не вказав, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційої інстанцій встановлено наступне:

Право ВАТ "Пансіонат "Море" на відшкодування з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за даними податкових декларацій за січень - вересень 2001р. в загальній сумі 1 143 385,00 грн. визнано постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.12.2002р. у справі № 2-20/146-2002, яка набрала законної сили, у зв'язку з чим позивач має право на отримання процентів, нарахованих на вказану суму бюджетної заборгованості.

Крім того, у ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було зроблено перерахунок суми процентів, нарахованих на бюджетну заборгованість з податку на додану вартість, у відповідності до якого розмір процентів є узгодженим та не оспорюється сторонами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а саме.

Відповідно до пп.7.7.3. п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (із врахуванням змін та доповнень), у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Правила випуску, обігу та погашення казначейських чеків встановлюються законодавством.

Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках, зборах (обов'язкових платежах) не дозволяється.

Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Як вказувалось вище право позивача на отримання бюджетного відшкодування підтверджено постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.12.2002р. у справі № 2-20/146-2002, що набрала законної сили.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що норматині приписи вказаного вище закону, не пов'язують права платника податку на стягнення нарахованих ним процентів на суму бюджетної заборгованості з моментом повного погашення бюджетної заборгованості з Державного бюджету України. Згідно процитованої вище норми Закону, на суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Таким чином, висновки господарського суду першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності стягнення процентів у сумі 137,466,68 грн., нарахованих на суму бюджетної заборгованості у розмірі 1 143 385,00 грн. (за даними податкових декларацій за січень - вересень 2001р.), до дня її фактичного погашення, тобто до 27.12.2002р., визнаються судовою колегією Вищого адміністративного суду України правомірними.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 2-23/2093.1-2005 господарський суд першої та апеляційної інстанції дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга ДПI у м. Алушта від 30.06.2005., № 1021/10 підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду АР Крим від 05.04..2005р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.062005р. у справі № 2-23/2093.1-2005 - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу ДПI м. Алушта від 30.06.2005., № 1021/10 на рішення господарського суду АР Крим від 05.04.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.062005р. у справі № 2-23/2093.1-2005 залишити без задоволення

2. Рішення господарського суду АР Крим від 05.04.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.062005р. у справі № 2-23/2093.1-2005 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .