Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів :  Бутенка В.I.(доповідач),

Лиски Т.О.,

Панченка О.I.,

Сороки М.О.,

Штульмана I.В.

розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1. до Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку про перерахунок пенсії та стягнення недонарахованої пенсії, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

У позові посилалася на те, що 18 червня 1992 року позивач був визнаний інвалідом 2-ї групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт по ліквідації аварії на ЧАЕС. Одночасно обласною МСЕК був встановлений ступінь втрати професійної працездатності 80%. Пенсія по інвалідності в розмірі фактичних збитків була обчислена із скоригова-ного, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 1992 року № 395 (395-92-п) "Про додаткове коригування рівнів державних пенсій", середньомісячного заробітку 1343 крб., з врахуванням суми заробітку 246 крб. 85 коп. на підставі довідки від 25 вересня 1992 року № 87, виданої "Малим підприємством по газифікації". Після коригування суми заробітку 246 грн. 85 коп., пенсія обчислювалася із заробітку 1340 крб. (246 крб. 85 коп. х 5,43=1340 крб.). Одержаний фактичний розмір пенсії 1074 крб. (1343 крб. X 80%) був підвищений на коефіцієнти 2 і 1,81, відповідно до Указу Президента України від 27 грудня 1991 року № 20/91 (20/91) "Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін" та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 1992 року № 296 (296-92-п) "Про перерахунок державних пенсій" і склав 3888 крб. До цієї суми була призначена додаткова пенсія в розмірі 600 крб., відповіднодо Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Загальний розмір пенсії, належний позивачу до виплати з 18 червня 1992 року, був встановлений в розмірі 4488 крб. Згідно наказу по "Малому підприємству по газифікації" від 14 червня 1993 року № 46, позивачу була нарахована доплата за роботу у зоні відчуження в сумі 480 крб. Таким чином, сума заробітку позивача за роботу по ліквідації аварії на ЧАЕС склала 726 крб. 85 коп. (246 крб. 85 коп. +480 крб. = 726 крб. 85 коп.).

Після поданої позивачем довідки про заробітну плату НОМЕР_1, був проведений перерахунок пенсії з врахуванням донарахованої суми заробітку. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 січня 1993 року № 16 (16-93-п) "Про порядок обчислення пенсій, що призначаються після 01 листопад 1992 року", розмір пенсії був обчислений із середньомісячного заробітку 3954 крб. (726 крб. 85 коп. х 2,72 х 2 = 3954 крб.) і пенсія з 18 червня 1992 року була встановлена в розмірі 12050 крб. (3954 крб. х 80% х 2 х 1,81 + 600 крб. = 12050 крб.).

З 01 листопада 1992 року розмір пенсії позивачу був підвищений на коефіцієнт 2,875, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 1992 року № 677 (677-92-п) "Про перерахунок державних пенсій" і склав 34644 крб. (12050 крб. х 2,875 = 34644 крб.). З 01 січня 1993 року розмір пенсії був підвищений на коефіцієнт 2 і склав 69288 крб. (34644 крб. х 2 = 69288 крб.). З 01 червня 1993 року розмір пенсії був підвищений на коефіцієнт 3 і склав 207864 крб. (69288 крб. х 3 = 207864 крб.). З 01 вересня 1993 року розмір пенсії був підвищений на коефіцієнт 2,89855 і склав 602504 крб. (207864 крб. х 2,89855 = 602504 крб.).

В зв'язку з встановленням з 01 грудня 1993 року мінімальної пенсії за віком у розмірі 120000 крб., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 1993 року № 983 (983-93-п) , державні пенсії, призначені до 01 грудня 1993 року відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлені у межах 10-кратного мінімального розміру пенсії за віком станом на 30 листопада 1993 року (в межах 400000 крб., було передбачено підвищити у 3 рази. Частина державної пенсії, що була більша цього розміру, підвищенню не підлягала. Оскільки основний розмір пенсії позивача складав 572504 крб., без врахування додаткової пенсії 30000 крб., то підвищенню підлягала сума в межах 400000 крб., що склала 120000 крб., до якої була додана частина пенсії в сумі 172504 крб., яка не підвищувалась, що склало разом 1372504 крб. До цієї суми була призначена додаткова пенсія 90000 крб. (30000 крб.хЗ=90000 крб.). Загальний розмір пенсії позивача з 01 грудня 1993 року склав 1462504 крб.

В послідуючому розмір пенсії позивачу встановлювався з: 01 жовтня 1994 року в розмірі 2925008 крб.; 01 січня 1996 року - 11900580 крб.; 01 березня 1996 року - 22594000 крб.; з 01 серпня 1996 року - 25033000 крб.; з 01 вересня 1996 року - 250 грн. 34 коп.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2005 року в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 10 листопада 2005 року рішення районного суду залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2., суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано виходили з того, що за змістом ч. 2 ст. 1 Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших платежів" (1003-14) (зі змінами внесеними Законом України від 16 липня 1999 року №1003) для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номеру та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру, а відповідно із ч. 2 ст. 5 цього Закону до Державного реєстру не вноситься інформація про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номеру та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи.

Законом не передбачено обмежень застосування згаданих норм щодо осіб, яким ідентифікаційний номер вже було присвоєно.

Поилання про відсутність, на час розгляду справи, механізму внесення відповідного запису в паспорт громадянина за умови врегулювання питання обліку платників податків та інших обов'язкових платежів наведеними правовими нормами не могли бути підставою для невиконання вимог Закону податковими органами.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.

За правилами ч.1 ст.222, ч.1 ст.224 КАС України (2747-15) , якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Білопільському районі Сумської області залишити без задоволення, а рішення Білопільського місцевого суду Сумської області від 16 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 05 липня 2004 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст. ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.