Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Федорова М.О.,  Рибченка А.О.,  Голубєвої Г.К., Брайка А.I.

секретарі:   Міненко О.М.

за участі представників

відповідача 1: Мержієвської Д.В. та відповідача 2: Ковальчука О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "RFK Поділля" на рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2005 по справі № 25/44

за позовом  Дочірнього підприємства "RFK Поділля"

до  1. Державної податкової інспекції у м. Вінниця

2. Державної податкової адміністрації України

про  визнання недійсними податкових рішень

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними рішень про визначення штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог валютного законодавства на підставі (за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.06.2005 по справі № 25/44, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2005, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Позивач (далі - ДП "RFK Поділля") подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд невірно застосував норми матеріального права, зокрема не застосовано п. 5 "а" Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 (817/98) "Про деякі міри з дерегулювання підприємницької діяльності", оскільки проведення позапланової документальної перевірки ДП "RFK Поділля" з питань дотримання валютного законодавства і відповідно оформлення акту від 03.04.2002 № 18/23-511 та винесення рішень є незаконними.

Тобто Скаржник вважає, що в декларації поданій ДП "RFK Поділля" станом на 01.01.1999, і зареєстрованій в ДПI м. Вінниці управлінням контролю у сфері ЗЕД за № 22-017/77 від 15.01.1999 відображені валютні цінності перераховані за кордон по імпортному контракту № 01-08/98 від 27.08.1998 на товар, що знаходиться за кордоном по експортному контракту № 02/093-98 від 14.09.1998. З моменту подачі зазначеної декларації пройшло більш ніж три роки і подання вищевказаної декларації на думку Скаржника є точкою відліку строку давності передбаченого ст. 15 Закону України № 2181. I тому Скаржник заперечує позицію судів відносно того, що посилання на цю статтю є помилковими.

I тому враховуючи все зазначене в касаційній скарзі, Позивач просить рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2005 по справі № 25/44 скасувати і позовні вимоги задовольнити.

Відповідач 1 в судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги, в якому зазначив, що протокол заліку б/н від 18.02.1999 надійшов до банку лише 12.05.2005, тобто під час розгляду справи в суді. Відповідач 1 вказує, що викладеним підтверджується, що на момент проведення позапланової документальної перевірки - протокол до уповноваженого банку не подавався, а тому правомірно нараховано пеню за порушення законодавства в сфері ЗЕД. А тому враховуючи зазначене, Відповідач 1 просить судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, пояснення представників відповідачів, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) (зі змінами) - виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Дослідивши позовні вимоги та фактичні обставини справи, суд першої інстанції встановив, що у Позивача на 02.12.1998 виникла дебіторська заборгованість перед ТОВ "Монера Групп" (Естонія) за експортним контрактом від 14.09.1998 № 02/093-98. Валютна виручка на суму 22 898,90 дол. США за експортовану продукцію на рахунок Позивача не надходила. Крім того, ДП "RFK Поділля" згідно із контрактом від 27.08.1998 № 01/08/98 здійснено попередню оплату за імпорт риби мороженої ТОВ "Монера Групп" у формі акредитиву на суму 41 105,66 дол. США. На момент проведення перевірки продукція не надійшла. Тому перевіркою нараховано Позивачу пеню за прострочення термінів розрахунків до 26.06.1999: по імпортній та експортній операціях у розмірах 338 085,83 грн. та 193 332,63 грн. відповідно. Позивачем подано декларацію про валютні цінності без зазначення суми простроченої дебіторської заборгованості по імпортному контракту від 27.08.1998 № 01/08-98 у сумі 41 105,66 дол. США та по експортному контракту від 14.08.1998 № 02/093-98 у сумі 22 898,9 дол. США.

При цьому, як встановлено судами - ДПI проводила перевірку Позивача на підставі повідомлення ВЦВ "Промінвестбанк" від 01.02.2002 № 05-21/30, та інформації Вінницького регіонального управління НБУ станом на 01.01.2002, відповідно до яких за рахунками Позивача рахується прострочена дебіторська заборгованість по зовнішньоекономічній діяльності в сумі 41 105,65 дол. США по контракту № 1/08-98 від 27.08.1998 та в сумі 22 898,1 дол. США по контракту № 02/093-98 від 14.09.1998, укладених з ТОВ "Монера Групп".

За результатами перевірки - 03.04.2002 складено Акт про результати перевірки дотримання вимог валютного законодавства України ДП "RFK Поділля" за період з 21.09.2001 по 01.02.2002 № 18/23-511, на підставі якого винесено:

рішення від 09.04.2002 № 212-23-5-23702745/3671 про застосування та стягнення пені за порушення вимог валютного законодавства на підставі ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 531 419 грн.;

рішення від 09.04.2002 №213-23-5-23702745/3672 про застосування штрафних санкцій за порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15/93 (15-93) "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та п. 2.7 ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 № 49 у розмірі 340 грн.

В матеріалах справи також знаходиться Протокол про залік взаємних вимог між Позивачем та ТОВ "Монтера груп" від 18.02.1999 (а. с. 45), на який посилається Скаржник. Звертаючи увагу Скаржника на помилковість міркувань останнього, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що даний доказ правомірно судами попередніх інстанцій не прийнятий до уваги як належний та допустимий, оскільки під час проведення перевірок ДПI - Позивачем не було надано жодного документу, який би підтверджував залік зустрічних вимог.

Отже суди першої та апеляційної інстанції вірно визначились, що спірні відносини сторін регулюються нормами Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) (зі змінами). I прийшли до правильного висновку, керуючись ст. 2 цього Закону (імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України), що оскільки таку ліцензію Позивач не отримував, тому дії ДПI по нарахуванню штрафних санкцій були правомірними. Тобто керуючись п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (15-93)   та ст. 1 Указу Президенту України "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" (319/94) суди прийшли до вірного висновку, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягають обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Тому враховуючи приписи зазначених норм права, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судами встановлена правомірність нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, які підтверджені наявністю у Позивача валютних цінностей за межами України в сумі 41 105,66 дол. США за договором від 27.08.1998 № 01/08-98 та в сумі 22 898,8 дол. США за договором від 14.09.1998 № 02/093-98 з ТОВ "Монера Групп". Iз зазначеним висновком суд апеляційної інстанції повністю погодився.

Аналізуючи наведені норми права, які спростовують доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, встановлено, що суди першої та другої інстанцій правильно дослідили обставини справи та винесли рішення та ухвалу з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які не підлягають скасуванню, відповідно касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "RFK Поділля" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2005 по справі № 25/44 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.