К-11192/06 Про стягнення суми бюджетної заборгованості - 04.10.2006 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (надалі – позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Державної податкової інспекції у м.Миколаєві та Відділення державого казначейства у м.Миколаєві про стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 5 825 628,00 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області (суддя- Семенчук Н.О.) від 29.06.2005р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий – Сидоренко М.В., судді Таценко Н.Б.,Пироговський В.Т.,) від 08.09.2005р. у справі № 7/81 позов задоволено, стягнено з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 5 825 628,00 грн., стягнено з Державної податкової інспекції у м. Миколаєві 1818,00 грн. судових витрат.

Зазначені судові рішення рішення мотивовані тим, що позивачем доведено його право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у відповідності до нормативно-правового припису пп. 7.7.3. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Державна податкова інспекція у м. Миколаєві, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою від 10.10.2005р., № 92/10-017 в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2005р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.09.2005р. у справі № 7/81 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.11.2005р. у справі № 7/81 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Миколаєві разом із матеріалами справи № 7/81 передано для розгляду Вищому адміністративному суду України.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких доводи, викладені у касаційній скарзі вважає необгрунтованими, у її задоволенні просить відмовити та залишити оспорювані судові рішення без змін.

В судовому засіданні суду касаційної інстанції від 27.07.2006р. було оголошено перерву до 04.10.2006р.

Відповідач-2 у судове засідання суду касаційної інстанції не з'явився, своїм процесуальним правом, що передбачене ст. 49 КАС України не скористався, про причини не явки суду не зазначив, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, об'єктом оспорюваних правовідносин (тобто об'єктом, в даному випадку адміністративних правовідносин, є матеріальні та нематеріальні блага з приводу яких сторони вступають у правовідносини) є відшкодування позивачу бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 5 825 628,00 грн.

Вказані правовідносини, по даній справі, регулюється нормами Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.06.2005 р. № 2642-ІУ (2642-15) . Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.1 ст.7 вказаного Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів / робіт, послуг / протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно із зазначеним підпунктом, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації /підпункт 7.7.3 пункту 7.7 ст.7 цього Закону /.

Відповідно до пункту 1.7 ст.1 вказаного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) . Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених / нарахованих / платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів / робіт, послуг /, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва / обігу / та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації / підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону /.

За визначенням пункту 1.8 ст.1 вказаного Закону бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Таким чином, на відміну від податкового кредиту законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку. Таке відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків. Саме фактично сплачені суми податку платником податку -експортером у складі ціни придбання товарів / робіт, послуг / постачальникам таких товарів / робіт, послуг / згідно пункту 8.2 ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість" враховувались для визначення суми експортного відшкодування, яке за своєю сутністю є різновидом бюджетного відшкодування.

При незмінності вищенаведеного визначення бюджетного відшкодування в пункті 1.8 статті 1 Закону фактично сплачена сума податку отримувачем товарів / послуг / постачальникам останніх також визначена законодавцем як розрахункова величина бюджетного відшкодування при регулюванні порядку відшкодування з Державного бюджету сум податку на додану вартість на теперішній час / підпункт 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції Закону України від 03.06.2005 р. (2642-15) № 2642-ІУ/.

Аналіз норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) свідчить, що термін "сплата податку" вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів / робіт, послуг / / пункт 1.3 ст.1, підпункти 7.4.1 - 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону в редакції, діючій до набрання чинності Законом України від 03.06.2005 р. № 2642 - ІУ (2642-15) /. Так., пункт 1.3 ст.1 Закону, даючи визначення платника податку, як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка ввозить / пересилає / товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону (168/97-ВР) поніс фактичні витрати по сплаті податку.

У зв'язку з цим факт надмірної фактичної сплати податку за результатами звітного податкового періоду платником податку, який звернувся до суду з позовом з вимогою про стягнення бюджетної заборгованості, підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, з яким Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування у визначених цим Законом (168/97-ВР) випадках.

Задовольняючи позов та стягуючи на користь позивача 5 825 628,00 грн. Державного бюджету України, як бюджетне відшкодування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, однак, не встановив, чи є ця сума надмірно сплаченого позивачем податку у відповідному звітному періоді порівняно з його податковими зобов'язаннями за цей звітний податковий період, а послався лише на дані податкової декларації.

Неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи є порушенням ст. 43 ГПК України, за правилами якого здійснений судовий розгляд справи. Зазначене порушення норми процесуального права могло призвести до неправильного вирішення справи та в силу ст. 220 КАС України не може бути усунене судом касаційної інстанції, а відтак відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставо о для скасування постановлених у справі судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі; всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини, які підлягають доведенню в судовому процесі відповідно до предмету спору. При цьому суду слід також мати на увазі, що з врахуванням встановленого законом порядку сплати, утримання та внесення до бюджету податку на додану вартість, згідно якого сплачені покупцем -платником податку суми податку безпосередньо не вносяться до бюджету, а включаються до суми податкових зобов'язань продавця - платника податку, має значення обставина щодо характеру дій продавця, як утримувача податку та відповідального за його внесення до бюджету.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Миколаєві від 10.10.2005р., № 92/10-017 на рішення господарського суду Миколаївської області від 29.06.2005р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.09.2005р. у справі № 7/81 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 29.06.2005р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.09.2005р. у справі № 7/81 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України за винятковими обставинами з підстав та в порядку передбаченому ст. ст. 237- 239 КАС України.