К-7723/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ - Текст документа

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.03.2004 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2004 р., позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПI у Шевченківському районі м. Києва від 18.12.2003 р. № 2374/23-3 про зменшення в картці особового рахунку ТОВ "Олтрекс" суми бюджетного відшкодування за жовтень 2002 року на 2 807 124,00 грн. та стягнуто на користь позивача бюджетну заборгованість з ПДВ за вересень 2002 року в сумі 2 812 410,00 грн., а також проценти за несвоєчасне відшкодування бюджетної заборгованості в сумі 270 754,11 грн.

Судові рішення вмотивовані тим, що позивач правомірно у відповідності із підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) включив до податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за вересень 2002 року податок у сумі 2 801 521,02 грн., нарахований у зв'язку з придбанням у ТОВ Олд маркет" згідно договору № 29 від 27.09.2002 р., накладної № 2 від 30.09.2002 р. та податкової накладної № 2 від 30.09.2002 р. товару /персональних обчислювальних машин "Compaq Presarіo 2700" в кількості 1 542 шт. / загальною вартістю 16 809 126,12 грн., в тому числі ПДВ, та задекларував за цей податковий звітний період до відшкодування з бюджету ПДВ в сумі 2 812 410,00 грн., на відшкодування якої позивач має право відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 ст.7, пункту 8.1 ст.8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) протягом строків, встановлених зазначеними правовими нормами. Порушення відповідачем вказаних строків є підставою для стягнення на користь позивача процентів, нарахованих на суму бюджетного відшкодування.

Крім того, суд визнав правомірним включення позивачем до податкового кредиту в декларації за жовтень 2002 року ПДВ в сумі 2 807 124,00 грн., нарахованого у зв'язку з придбанням у ТОВ "НПП "Сільгоспсервіс" ощадних сертифікатів АКБ "Український кредитно-торговий банк" на суму 14 035 620,00 грн. в обмін на вищевказаний товар згідно договору № Б-1 від 01.10.2002 р. та податкових накладних № 3, № 4 від 16.10.2002 р.

В касаційній скарзі ДПI у Шевченківському районі м. Києва просить скасувати постановлені по справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій підпункту 7.6.1 пункту 7.6 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов в частині стягнення бюджетної заборгованості та процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за даними податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2002 року, поданій позивачем до ДПI у Шевченківському районі м. Києва 21.10.2002 р., розрахунку експортного відшкодування, доданого до цієї декларації, позивачу підлягає до відшкодування бюджетна заборгованість з ПДВ у сумі 2 812 410,00 грн., яка не була відшкодована станом на дату судового розгляду справи. В обгрунтування висновку про наявність у позивача права на бюджетне відшкодування в зазначеній сумі та нарахованих процентів у зв'язку з простроченням відшкодування в сумі 270 754,11 грн. суд послався на розрахунок експортного відшкодування, копії платіжних доручень про перерахування позивачем грошових коштів на користь інших платників податку у зв'язку з придбанням товарів / робіт, послуг / в зазначеному податковому звітному періоді та вантажну митну декларацію без посилань на ідентифікуючі ознаки таких доказів. Разом з тим, у справі відсутні як копії будь-яких платіжних доручень позивача, так і копії вантажних митних декларацій, підтвердження якими суми експортного відшкодування, задекларованої платником податку, згідно пункту 8.1 ст.8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції, чинній на момент виникнення спірного правовідношення, є обов'язковим.

Як вбачається з наявних у справі копій податкової декларації з ПДВ за вересень 2002 року, розрахунку експортного відшкодування, поданих позивачем до податкового органу, задекларована до відшкодування сума ПДВ - 2 812 410,00 грн. / рядок 21 декларації / складається з суми бюджетного відшкодування, яка може бути відшкодована платнику протягом 30 календарних днів з дати подання цієї декларації / рядок 6 розрахунку експортного відшкодування /, а саме 2 334 980,00 грн., та суми ПДВ, що відшкодовується з бюджету протягом місяця після подання декларації шляхом зменшення податкових зобов'язань платника протягом трьох наступних звітних періодів, - 477 430,00 грн. / рядки 23 та 25 декларації, рядок 7 розрахунку експортного відшкодування /. При цьому відносно 2 334 980,00 грн. в рядку 23.1.1 декларації позивачем зазначено, що 100% цієї суми зараховується в рахунок платежів з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 8.7 ст.8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , чинного до 31.03.2005р., у разі коли платник податку має непогашену заборгованість з податку на додану вартість минулих податкових періодів або непогашений податковий вексель, виданий відповідно до пункту 11.5 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , сума експортного відшкодування або її частина направляється на погашення такої заборгованості або зараховується у рахунок погашення такого векселя. За добровільним рішенням платника податку сума експортного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку або інших податків, зборів, / обов'язкових платежів /, які зараховуються до Державного бюджету України. Про таке рішення платник податку зазначає у декларації.

Як свідчить розрахунок процентів, доданий позивачем до позовної заяви, з яким погодився суд, проценти в сумі 232 540,66 грн. нараховані на бюджетну заборгованість в сумі 2 334 980,00 грн. за період прострочення з 21.11.2002 р. по 11.02.2004 р. / а.с.41 /. Однак, з врахуванням положень наведеного пункту та тієї обставини, що позивач як спосіб відшкодування згідно декларації зазначив зарахування суми експортного відшкодування в рахунок платежів з ПДВ, вказана сума бюджетного відшкодування може вважатися простроченою лише у випадку зміни позивачем в установленому порядку способу відшкодування на перерахування суми бюджетної заборгованості на рахунок в установі банку, як це передбачено рядком 23.2 декларації, що і підлягало встановленню в судовому процесі.

Правовідношення, з приводу реалізації прав та обов'язків в якому виник спір щодо стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ, що є предметом судового розгляду в даній справі, регулюється нормами Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" (2642-15) від 03.06.2005 р. № 2642-IУ. Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.1 ст.7 вказаного Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів / робіт, послуг / протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно із зазначеним підпунктом, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації /підпункт 7.7.3 пункту 7.7 ст.7 цього Закону /.

Відповідно до пункту 1.7 ст.1 вказаного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податков е зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених / нарахованих / платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів / робіт, послуг /, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва / обігу / та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації / підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону /.

За визначенням пункту 1.8 ст.1 вказаного Закону бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, на відміну від податкового кредиту законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку. Таке відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків. Саме фактично сплачені суми податку платником податку - експортером у складі ціни придбання товарів / робіт, послуг / постачальникам таких товарів / робіт, послуг / згідно пункту 8.2 ст.8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) враховувались для визначення суми експортного відшкодування, яке за своєю сутністю є різновидом бюджетного відшкодування.

При незмінності вищенаведеного визначення бюджетного відшкодування в пункті 1.8 статті 1 Закону фактично сплачена сума податку отримувачем товарів / послуг / постачальникам останніх також визначена законодавцем як розрахункова величина бюджетного відшкодування при регулюванні порядку відшкодування з Державного бюджету сум податку на додану вартість на теперішній час /підпункт 7.7.2 пункту 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції Закону України від 03.06.2005 р. № 2642-IУ (2642-15) /.

Аналіз норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) свідчить, що термін "сплата податку" вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів / робіт, послуг / / пункт 1.3 ст.1, підпункти 7.4.1 - 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону в редакції, діючій до набрання чинності Законом України від 03.06.2005 р. (2642-15) № 2642 - IУ /. Так, пункт 1.3 ст.1 Закону, даючи визначення платника податку, як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка ввозить / пересилає / товари на митну територію України.

З огляду на зазначене, слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

У зв'язку з цим факт надмірної фактичної сплати податку за результатами звітного податкового періоду платником податку, який звернувся до суду з позовом з вимогою про стягнення бюджетної заборгованості, підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, з яким Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування у визначених цим Законом випадках.

Задовольняючи позов та стягуючи на користь позивача з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з ПДВ в сумі 2 812 410,00 грн., суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, однак, не встановив, чи є ця сума надмірно сплаченого позивачем податку за вересень 2004 року порівняно з його податковими зобов'язаннями за цей звітний податковий період, а послався лише на дані податкової декларації.

Неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи є порушенням ст.43 ГПК України (1798-12) , за правилами якого здійснений судовий розгляд справи. Зазначене порушення норми процесуального права могло призвести до неправильного вирішення справи та в силу ст.220 КАС України (2747-15) не може бути усунене судом касаційної інстанції, а відтак відповідно до частини 2 ст.227 КАС України (2747-15) є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень в частині задоволення позову про стягнення бюджетної заборгованості в сумі 2 812 410,00 грн. та нарахованих на цю суму процентів в сумі 270 754,11 грн. з направленням справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом встановлено, що згідно договору № Б-1 від 01.10.2002 р. ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Сільгоспсервіс" зобов'язалося передати ТОВ "Олтрекс" ощадні сертифікати на пред'явника АКБ "Український кредитно-торговий банк", зазначені в реєстрі до цього договору, та сплатити вартість товару в рамках договору в сумі 10 051,56 грн., в тому числі ПДВ 1 675,26 грн., а позивач зобов'язався прийняти вказані цінні папери та грошові кошти, а також передати товар в кількості та асортименті згідно накладних на кожну поставку.

На виконання вказаного договору згідно акту прийому-передачі від 16.10.2002 р., податкових накладних № 3 та № 4 від 16.10.2002 р. ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Сільгоспсервіс" передало позивачу ощадні сертифікати АКБ "Український кредитно-торговий банк" загальною вартістю 16 842 744,00 грн., в тому числі ПДВ 2 807 124,00 грн., нарахований на курсову ціну продажу цих ощадних сертифікатів 14 035 620,00 грн.

Відповідно позивач згідно податкової накладної № 2 від 17.10.2002 р. передав ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Сільгоспсервіс" товар - ПЕОМ "Compaq Presarіo 2700" в кількості 1 542 штук вартістю 16 852 795,56 грн., в тому числі ПДВ 2 808 799,26 грн.

За фактом пред'явлення позивачем зазначених ощадних сертифікатів до оплати на його рахунок 15.10.2002 р. надійшли грошові кошти в сумі 14 036 000,00 грн.

Згідно підпункту 7.6.1 пункту 7.6 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) в редакції, чинній станом на жовтень 2002 року, з метою оподаткування платник податку веде окремий облік фінансових результатів операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами. У разі коли протягом звітного періоду витрати, понесені / нараховані / платником податку у зв'язку з придбанням цінних паперів і деривативів, перевищують доходи, отримані від продажу / відчуження / цінних паперів і деривативів протягом такого звітного періоду, балансові збитки переносяться на зменшення доходів майбутніх періодів від таких операцій протягом строків, визначених статтею 6 цього Закону. У разі коли протягом звітного періоду доходи, отримані / нараховані / платником податку у зв'язку із продажем / відчуженням / цінних паперів і деривативів, перевищують витрати, понесені / нараховані / платником податку у зв'язку із придбанням цінних паперів і деривативів протягом такого звітного періоду, збільшені на суму некомпенсованих балансових збитків від таких операцій минулих періодів, прибуток включається до складу валових доходів за результатами такого звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.6.2 зазначеного пункту під торгівлею цінними паперами слід розуміти, зокрема, будь-які операції з купівлі та продажу цінних паперів особами, які не мають статусу торгівців цінними паперами.

Для власника цінних паперів пред'явлення останніх до погашення за юридичними наслідками рівнозначно відчуженню / продажу /, оскільки при цьому власник втрачає право на цінні папери за грошову компенсацію, що визначається вартістю цінних паперів.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) в редакції, чинній станом на жовтень 2002 року, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених / нарахованих / платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів / робіт, послуг /, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва / обігу / та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У разі коли платник придбає товари / роботи, послуги /, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва / обігу / і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються / підпункт 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону /.

З огляду на те, що в податковому обліку вартість придбаних позивачем ощадних сертифікатів не підлягала віднесенню до валових витрат, ДПI у Шевченківському районі м. Києва правомірно виключила із складу податкового кредиту, задекларованого позивачем за жовтень 2002 року, ПДВ в сумі 2 807 124,00 грн., нарахований на курсову ціну придбання позивачем вказаних цінних паперів, та відповідно зменшила в картці особового рахунку позивача суму бюджетного відшкодування за цей же звітний період.

Враховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.12.2003 р. № 2377/23-3, судові рішення в цій частині позовних вимог підлягають скасуванню з відмовою в задоволенні позову з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2004р., рішення господарського суду м. Києва від 23.03.2004р., в задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.12.2003р. № 2374/23-3 відмовити.