Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого -  судді Харченка В.В., суддів: Васильченко Н.В.,  Гончар Л.Я., Кравченко О.О., Матолича С.В., при секретарі Білій - Грошко О.А., за участі голови Хустської міськради Джанди М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом Хустської міської  ради Закарпатської області до ВАТ "Концерн Галнафтогаз" про спонукання до укладення договорів оренди земельних ділянок за касаційною скаргою Хустської міської ради  на постанову Львівського  апеляційного господарського суду від 30 серпня 2005 р.,

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22 березня 2005 р. частково задоволений позов Хустської міської ради Закарпатської області. Зобов'язано ВАТ "Концерн Галнафтогаз" укласти із Хустською міською радою договір оренди землі на умовах, які передбачені проектом договору (без номеру і дати) оренди земельної ділянки за адресою м.Хуст, вул..Вокзальна, 24 площею 5,8 га. В частині спонукання ВАТ "Концерн Галнафтогаз" до укладення договору  оренди земельної ділянки площею 0,8 га за адресою м.Хуст, вул.I.Франка,205 - в позові відмовлено.

Вказане рішення суду першої інстанції вмотивовано відсутністю згоди на укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,8 га за адресою м.Хуст, вул.I.Франка,205 та невідповідністю вартості орендної плати з даної земельної ділянки вимогам статті 21 Закону України "Про оренду землі" (161-14) . В частині задоволення позовних вимог рішення обгрунтовано наявністю згоди відповідача на укладення договору оренди.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2005 р. рішення господарського суду від 22 березня 2005 р. скасоване, прийнято нове рішення про відмову у позові Хустській міській ради Закарпатської області.

Таке рішення суду апеляційної інстанції вмотивовано посиланням на статті 16 та 24 Закону України "Про оренду землі" (161-14) , згідно з якими позивачу (орендодавцю) не надано права на звернення до суду з вказаним позовом.

На вказану постанову Львівського апеляційного господарського суду позивач по справі - Хустська міська рада подала касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, прийняти постанову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідача, представників позивача, ознайомившись з матеріалами та  обставинами  справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, колегія  суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Як встановлено судами по справі пропозицію укласти договір оренди земельної ділянки позивачем було направлено відповідачу 06.03.2003р., тому до спірних правовідносин має застосовуватися законодавство, яке було чинним саме на вказану дату.

Натомість судом першої інстанції при розгляді справи було застосовано Закон України "Про оренду землі" (161-14) в редакції від 2 жовтня 2003 року №1211-IV.

Судами першої та апеляційної інстанції не досліджувалося питання відповідності розрахунку орендної плати, зробленого позивачем, редакції Закону України "Про оренду землі" (161-14) , яка діяла на момент направлення позивачем пропозиції стосовно укладення договору.

Згідно з пунктом шостим Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств та підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 р. №1099 (1099-96-п) з моменту державної реєстрації відкрите акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків підприємства, що приватизується.

Зазначеною правовою нормою встановлено правонаступництво всіх прав приватизованого підприємства,  тому числі і земельних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій послалися на встановлену Цивільним кодексом України (435-15) диспозитивну рівність сторін та відсутність вільного волевиявлення стосовно укладення договору оренди земельної ділянки з боку відповідача.

Проте такі висновки зроблені без урахування пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , згідно з якими громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Зазначеною правовою нормою, на відміну від загальних норм цивільного законодавства, на землекористувачів покладено обов'язок стосовно укладення договору оренди або викупу землі.

Судами не досліджувалася обставина фактичного здійснення користування земельною ділянкою відповідачем та сплати ним земельного податку.

Крім того, колегія суддів враховує наступні обставини.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 649 Цивільного кодексу України (435-15) розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках встановлених за домовленістю сторін або законом.

Відповідно до вимог ст.187 Господарського Кодексу України (436-15) спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладання яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Iнші переддоговірні спори можуть бути розглянуті судом і у разі якщо це передбачено угодою сторін.

З огляду на викладене судами мав розглядатися саме переддоговірний спір, оскільки перехідними положеннями Земельного кодексу України (2768-14) на відповідача покладено обов'язок з укладення договору оренди. За наслідками розгляду такого спору суд має право зобов'язати укласти договір не тільки з зазначенням вартості оренди в редакції позивача, але й в іншій редакції, яку визначено нормативно.

Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування  судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України (2747-15) підставою для скасування  судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий  судовий розгляд є порушення  норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 157, 220, 221, 227, 228, КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу  Хустської міської ради  задовольнити частково.

Постанову Львівського  апеляційного господарського суду від 30 серпня 2005 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 22 березня 2005 р. скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набуває законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає, крім, як з підстав, у порядку та у строки, передбачені ст.ст.237-239 КАС України (2747-15) .