Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

головуючого - Фадєєвої Н.М.

суддів - Берднік I.С.

Васильченко Н.В.

Кравченко О.О.

Харченка В.В.

при секретарі - Мельник I.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

на постанову колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2006 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до Одеського обласного військового комісаріату, Управління Державного казначейства в Одеській області про визнання права на пенсію по інвалідності, додаткову пенсію та про перерахунок пенсії,

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2005 року ОСОБА_1. (а вподальшому - ОСОБА_3.) звернулись в суд з позовом в інтересах ОСОБА_2 (з урахуванням подальших уточнень) до Одеського обласного військового комісаріату, Управління Державного казначейства в Одеській області про визнання права на пенсію, додаткову пенсію та про відшкодування матеріальної шкоди.

Зазначав, що позивач проходив військову службу в ЗС СРСР, а в період з 1 грудня 1987 року по 22 лютого 1988 року - приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Наказами Міністра оборони СРСР № НОМЕР_1 від 1 липня 1989 року та начальника штабу Одеського військового округу № НОМЕР_2 від 5 вересня 1989 року позивач за віком звільнений в запас та з 2 листопада 1989 року виключений із списків особового складу управління округу.

Як військовому пенсіонеру та інваліду 2-ї групи, якому надано статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, позивачу призначено державну (військову) пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров,ю, на підставі ст.ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС" (796-12) .

Посилаючись на те, що відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України (254к/96-ВР) , пенсії мають забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму; представник позивача просив :

1. визнати за позивачем право на пенсію по інвалідності:

- з 21 липня 2000 року в розмірі 1 732, 48 грн.;

- з 1 січня 2001 року - в розмірі 1 990, 16 грн.;

- з 1 січня 2002 року - в розмірі 2 144 грн.;

- з 1 січня 2003 року - в розмірі 2 144 грн.;

- з 1 січня 2004 року - в розмірі 2 277, 86 грн.;

- з 1 січня 2005 року - в розмірі 2 656 грн.

2. визнати право позивача на додаткову пенсію :

- з 21 липня 2000 року в розмірі 162, 42 грн.;

- з 1 січня 2001 року - в розмірі 186, 57 грн.;

- з 1 січня 2002 року - в розмірі 201 грн.;

- з 1 січня 2003 року - в розмірі 201 грн.;

- з 1 січня 2004 року - в розмірі 213, 17 грн.;

- з 1 січня 2005 року - в розмірі 249 грн.;

3. зобов,язати Одеський обласний військовий комісаріат провести перерахунок призначеної позивачу пенсії з урахуванням права на пенсію по інвалідності та права на додаткову пенсію :

- з 21 липня 2000 року - в розмірі 1 894, 90 грн.;

- з 1 січня 2001 року - в розмірі 2 176, 73 грн.;

- з 1 січня 2002 року - в розмірі 2 345 грн.;

- з 1 січня 2003 року - в розмірі 2 345 грн.;

- з 1 січня 2004 року - в розмірі 2 491, 03 грн.;

- з 1 січня 2005 року - в розмірі 2 905 грн.;

4. зобов,язати Одеський обласний військовий комісаріат та Управління державного казначейства в Одеській області солідарно виплатити позивачу суму недоплаченої пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за період з 21 липня 2000 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2005 року позовні вимоги задоволені повністю.

Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2006 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2005 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1.. посилаючись на порушення судом апеляціцйної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2006 року, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2005 року - залишити без змін.

В суд касаційної інстанції ні ОСОБА_2, ні його представники не з,явились, не дивлячись на належне повідомлення про місце і час розгляду справи, про що свідчать їх розписки.

Письмових заперечень щодо поданої касаційної скарги Одеський обласний військовий комісаріат та Управління державного казначейства в Одеській області не подали, а в суд касаційної інстанції не з,явились, будучи повідомленними про місце і час розгляду справи відповідно до ст. 35 КАС України (2747-15) .

Заслухавши доповідь судді Берднік I.С., перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_2 проходив військову службу в ЗС СРСР, а перед звільненням обіймав посаду начальника бронетанкової служби управління озброєння Одеського військового округу.

Наказами Міністра оборони СРСР № НОМЕР_1 від 1 липня 1989 року та начальника штабу Одеського військового округу № НОМЕР_2 від 5 вересня 1989 року позивач за віком звільнений в запас та з 2 листопада 1989 року виключений із списків особового складу управління округу.

На день звільнення загальний стаж військової служби (вислуга років за пільговим обрахуванням) складав 38 років 4 місяця.

З 1 грудня 1987 року по 22 лютого 1988 року ОСОБА_2, перебуваючи на військовій службі, приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, позивачу було надано статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії.

З 21 липня 2000 року як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи та інваліду 2-ї групи Одеським обласним військовим комісаріатом позивачу була призначена пенсія по інвалідності та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров,ю.

Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС" (796-12) (від 28 лютого 1991 року з подальшими змінами), пенсії, що визначаються інвалідам 2-ї групи, що отримали інвалідність внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими за 8 мінімальних пенсій за віком, а відповідно до ст. 50 вказаного закону, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров,ю, інвалідам 2-ї групи, віднесеним до 1-ї категорії, виплачується у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, вказаними нормами закону встановлено, що розмір пенсій по інвалідності та додаткових пенсій обчислюється, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.

А розмір мінімальних пенсій за віком встановлювався Постановою Верховної Ради України "Про порядок введення в дію статтей 10, 33, 34 Закону України "Про оплату праці" та встановлення мінімального розміру пенсії за віком" від 20 лютого 1996 року № 49 (49/96-ВР) ; Постановою КМ України від 19 березня 1996 року № 342 "Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 березня 1996 року, та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 березня 1996 року" (342-96-п) ; Постановою КМ України від 26 липня 1996 року № 831 "Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 серпня 1996 року, та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 серпня 1996 року" (831-96-п) ; Постановою КМ України від 3 січня 2002 року № 1 (1-2002-п) "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат категоріям пенсіонерів, фінансування яких категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету"; Постановою КМ України від 27 серпня 2003 року № 1350 (1350-2003-п) Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції при обчисленні розміру призначених позивачу пенсій виходив з розміру прожиткового мінімуму, що суперечить наведеним вище нормам закону, які не визнані в установленому законом порядку неконституційними.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який скасував таке рішення суду першої інстанції та відмовив в задоволенні позову як такого, що не грунтується на вимогах закону.

Постанова колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2006 ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.