5-198/05 Про визнання недійсною угоди - Текст документа

Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя (далі по тексту - позивач, ДПI у Ленінському районі м. Севастополя, контролюючий орган) звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека АВ і К" (далі по тексту - відповідач №1, ТОВ "Аптека АВ і К") та Приватного підприємства "Транссервіс" (далі по тексту - відповідач №2, ПП "Транссервіс") про визнання недійсною угоди та стягнення з ТОВ "Аптека АВ і К" вартості товару, отриманого за угодою від ПП "Транссервіс" в сумі 48 000 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 04.03.2004р. по справі №20-6/376 в позові ДПI в Ленінському районі м. Севастополя відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.04.2004р. по справі №20-6/376 рішенням господарського суду міста Севастополя від 04.03.2004р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2004р. рішення господарського суду міста Севастополя від 04.03.2004р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.04.2004р. скасовано, справу №20-6/376 направлено на новий розгляд.

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду міста Севастополя від 14 - 24 березня 2005р. по справі №20-6/376-9/425 позов ДПI у Ленінському районі м. Севастополя задоволено - визнано недійсною угоду купівлі - продажу пакувального матеріалу на суму 48 000 грн., яка укладена між ТОВ "Аптека АВ і К" і ПП "Транссервіс" та стягнуто з ПП "Транссервіс" на користь ТОВ "Аптека АВ і К" суму 48 000 грн. як оплату за поставлену продукцію і стягнуто з ТОВ "Аптека АВ і К" в дохід Державного бюджету України суму 48 000 грн. як вартість придбаної продукції.

Постановою Севастопольського апеляцій ного господарського суду від 16 травня 2005р. рішення господарського суду міста Севастополя від 14 - 24.03.2005р. по справі №20-6/376-9/425 залишено без змін.

Місцевий та апеляційний господарські суди, ухвалюючи рішення про задоволення позову виходили з наступного:

- оскільки позивач просить визнати недійсним договір, який укладений до 01 січня 2004р., то судами, при розглядів спору, застосовано положення Цивільного кодексу України в редакції 1963 (1540-06) року;

- ТОВ "Аптека АВ і К" уклало усний договір з підприємством, установчі документи якого були визнані судом недійсними з моменту реєстрації 18.04.2001р., з чого випливає, що ПП "Транссервіс" уклало угоду з метою несплати податків, що свідчить про те, що вказаний договір суперечить інтересам держави і суспільства;

- Умисел на укладення угоди, що суперечить інтересам держави мала тільки одна сторона угоди - ПП "Транссервіс";

ТОВ "Аптека АВ і К", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Севастополя від 14 - 23.03.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2005р.

ТОВ "Аптека АВ і К" подано письмові доповнення до касаційної скарги, де заявлено прохання ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ДПI в Ленінському районі м. Севастополя в задоволенні позовної заяви.

В обгрунтування своєї позиції по справі відповідач №1 стверджує, що факт створення підприємства особою без наміру здійснювати підприємницьку діяльність не можна ототожнювати з умислом при укладенні конкретних цивільно - правових угод, а тому реєстрація підприємства особою, яка не мала наміру здійснювати підприємницьку діяльність та наступне визнання установчих документів такої юридичної особи недійсними, відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємство" (698-12) є підставою для скасування державної реєстрації у встановленому порядку, а також для порушення кримінальної справи, а не для визнання угоди недійсною.

Окрім того, відповідач №1 стверджує, що позивачем не було надано суду жодних доказів стосовно того, що ПП "Транссервіс" не знаходилось за юридичною адресою під час укладання спірної угоди та доказів встановлення умислу фізичних осіб - посадових осіб ПП "Транссервіс" у скоєні злочину, яким є приховування доходів від оподаткування або фіктивне підприємництво.

Позивач та відповідач-2 у судове не з'явилиси, своїм процесуальним правом, що передбачене ст.49 КАС України (2747-15) не скористались, про причини не явки суду не зазначили, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, заперечень відповідача-1, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню через наступне.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Між ПП "Транссервіс" та ТОВ "Аптека АВ і К" було укладено усну угоду, за умовами якої ПП "Транссервіс" зобов'язалось поставити товар - пакувальні матеріали, а ТОВ "Аптека АВ і К" зобов'язалось прийняти та сплатити його вартість відповідно виставленим рахунком №486 від 16.04.2002р. на суму 48 000 грн.

За накладною №38 від 13.05.2002р. та податковою накладною №386/1 від 13.05.2002р. ПП "Транссервіс" поставило ТОВ "Аптека АВ і К" товар на суму 48 000 грн.

Сплата за поставлений товар здійснювалась ТОВ "Аптека АВ і К" шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП "Транссервіс", що підтверджується наданими сторонами виписками банку та свідчить про виконання угоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 07.04.2003р. установчі документи ПП "Транссервіс" були визнані недійсними з моменту реєстрації, а свідоцтво платника податку на додану вартість №08163541 визнано недійсним з часу видачі. Судом встановлено, що реєстрація ПП "Транссервіс" здійснена з порушенням законодавства, на підставну особу.

Як вже вказувалось вище, місцевий та апеляційний господарські суди, ухвалюючи судові рішення про задоволення позову виходили з того, що:

- ТОВ "Аптека АВ і К" уклало усний договір з підприємством, установчі документи якого були визнані судом недійсними з моменту реєстрації 18.04.2001р., з чого випливає, що ПП "Транссервіс" уклало угоду з метою несплати податків, тобто вказаний договір суперечить інтересам держави і суспільства;

- Оскільки правовідносини між сторонами виникли до 01.01.2004р., позивач просить визнати недійсним договір, який укладений до 01 січня 2004р., тому суди, при розгляді даного спору застосували положення Цивільного кодексу України в редакції 1963 (1540-06) року.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитись не можна через наступне.

За змістом ст. 49 ЦК УРСР (1540-06) недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди - обома сторонами чи однією.

В обгрунтування позову позивачем зроблено посилання на протиправність умислу лише у ПП "Транссервіс".

Вищий адміністративний суд України вважає необхідним зазначити, що наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

У судових рішеннях як місцевого так і апеляційного господарських судів відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам соціалістичної держави та суспільства.

Статтею 33 ГПК України (1798-12) (за правилами якого суди першої та апеляційної інстанції розглядали справу) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог та заперечень.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Стверджуючи про те, що спірна угода була укладена з метою несплати податків, тобто з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, позивач мав довести факт несплати відповідачами податкового зобов'язання за результатами виконання спірної угоди у відповідному податковому періоді.

Відповідно до вимог п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України " Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами " від 21.12.2000 р. (2181-14) № 2181-IIIконтролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію, дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях .Пунктом 4.3 ст.4 зазначеного Закону України передбачено випадки визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання за непрямими методами .

Як встановлено у справі, перевірка ПП "Транссервіс" контролюючими органами не проводилась, визначення суми податкового зобов'язання Підприємству не здійснювалось .

Жодних доказів наявності у ПП "Транссервіс" податкової заборгованості позивач не надав.

Отже, висновок судів про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково грунтується на доводах, наведених позивачем, які не мали правового значення для справи.

Враховуючи, що контролюючим органом належним чином не доведено наявності у сторін умислу, при укладенні спірної угоди, на ухилення від сплати податків, заявлений позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Окрім того, господарські суди не мали правових підстав для застосування ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) на момент ухвалення рішень у справі.

З 1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність.Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) . Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України (435-15) ), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України (435-15) , кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України (435-15) на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

З вказаного можна зробити висновок про те, що місцевий та апеляційний господарські суди повно і правильно встановили обставини справи, але порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) передбачено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а у справі має бути ухвалено нове судове рішення про відмову ДПI в Ленінському районі м. Севастополя в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 159, 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Вищий адміністративний суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека АВ і К" на рішення господарського суду міста Севастополя від 14-24 березня 2005 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 травня 2005 р. у справі № 20-6/376-9/425 задовольнити .

Рішення господарського суду міста Севастополя від 14 - 24 березня 2005 року у справі №20-6/376-9/425 скасувати.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 травня 2005 року у справі №20-6/376-9/425 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсною угоди купівлі - продажу пакувального матеріалу на суму 48 000 грн., яка укладена між ТОВ "Аптека АВ і К" і ПП "Транссервіс", відмовити .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .