Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Конюшка К.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.I.

при секретарі: Iльченко О.М.

за участю представників:

позивача: Машкаренка С.Б.

відповідача: Рипана Д.Ю., Снігір Є.О.

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства

"Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.08.2005 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2005 р.

у справі №7/208

за позовом Державного підприємства "Науково-виробничий

комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект"

до Державної податкової інспекції у м.Миколаєві

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2005 р. ДП НВКГ "Зоря"-"Машпроект" звернулось з позовом до ДПI у м.Миколаєві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000142201/1 від 06.06.2003 р. яким визначено штрафні санкції за порушення порядку розрахунків, передбачених ст.7 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 р. (15-93) в розмірі 1768325,74 грн.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що штрафні санкції за здійснення розрахунків з нерезидентами не через уповноважений банк не є податковим зобов'язанням у розумінні Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , а тому визначення штрафних санкцій як податкового зобов'язання є неправомірним. Порушення порядку розрахунків, передбачених ст.7 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) позивачем не було допущено. Спірне податкове повідомлення-рішення було оскаржене в порядку адміністративного узгодження, мотивованого рішення по скарзі не отримано, а тому скарга вважається повністю задоволеною.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.08.2005 р., залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2005 р., позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000142201/1 від 06.06.2003 р. в частині визначення донарахованих штрафних санкцій в сумі 1768325,74 грн. сумою податкового зобов'язання.

Позивачем подана касаційна скарга у якій ставиться питання про скасування судових рішень, з підстав порушення норм матеріального права, та прийняття нового про задоволення позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що відповідальність за здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торгового обороту не через уповноважені банки законами України не передбачена, а міститься лише в Декреті КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , що суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , а тому позивача притягнуто до відповідальності незаконно. Крім того, розрахунки, які здійснювались між нерезидентом та позивачем на підставі договорів про надання послуг та виконання робіт не підпадають під визначення торговельного обороту. Оскільки штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не є податковим зобов'язанням, то застосовується тридцятиденний термін для оскарження податкового повідомлення-рішення в межах апеляційного узгодження, неприйняття ДПА України мотивованого рішення по скарзі, слід сприймати як задоволення скарги платника податку.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу не надав, його представники у судовому засіданні касаційної інстанції просили касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідачем проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2001 р. по 01.01.2003 р., якою встановлено порушення останнім ст.7 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , а саме отримання валютної виручки в сумі 9999376,48 рос.рублів через касу нерезидента та на рахунки фізичних осіб, відкритих в банках - нерезидентах для виплати витрат на відрядження фахівцям позивача, а не через уповноважений банк на рахунок підприємства, про що 03.06.2003 р. складено акт.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2003 р. № 0000142201/1 про застосування до позивача за зазначені порушення, відповідно до п.2 ст.16 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) та п.2.2 ст.2 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, штрафних санкцій у розмірі 1768325,74 грн.

Дане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в порядку адміністративного апеляційного оскарження. Рішенням ДПI у м.Миколаєві та ДПА в Миколаївській області скарги позивача залишені без задоволення, податкове повідомлення-рішення - без змін. Рішенням ДПА України від 17.12.2003 р. №10290/6/250215 скаргу позивача залишено без розгляду у зв'язку з порушенням термінів її подання.

У справі встановлено, що позивачем укладені договори з підприємствами Росії на виконання робіт по технічному сприянню, керівництву, допомозі, консультаціям при монтажі і здачі в експлуатацію та при експлуатації, ремонті і заміні двигунів і агрегатів та газотурбінного устаткування. Виконання цих робіт підтверджується підписанням 2-х сторонніх актів виконаних робіт.

В рахунок розрахунків за зовнішньоекономічними договорами нерезиденти виплачували фізичним особам (працівникам позивача), які знаходились у відрядженні за кордоном, кошти в іноземній валюті на витрати на відрядження через касу свого підприємства або на власні рахунки фізичних осіб, відкритих в банках - нерезидентах.

Відповідно до актів виконаних робіт за період 2001-2002 р.р. за даними договорами на валютний рахунок позивача надійшли валютні кошти в сумі 10325058,32 рос.руб. 9999376,48 рос.руб. перераховано на особисті рахунки фізичних осіб, відкритих в банках-нерезидентах, та через касу нерезидента.

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 14 вищезазначеного закону, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнар одним правилам.

В основу правових висновків суду першої та апеляційної інстанцій покладено доводи ДПI про те, що торговий оборот в розумінні ст.7 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) це обмін матеріальних і нематеріальних благ шляхом продажу товарів, виконання робіт, надання послуг між суб'єктами господарської діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами з метою отримання прибутку. Якщо у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується іноземна валюта, такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Разом з тим, дана стаття не передбачає неприпустимість припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги.

У цивільно-правових відносинах допускається припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги, відповідно до ст.217 Цивільного Кодексу (435-15) .

Ст. 218 Кодексу містить положення про неприпустимість зарахування у випадках, передбачених даною нормою, та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) та Цивільним кодексом (435-15) не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.

Посилання судів на неможливість застосування інших форм розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності не грунтується на вимогах чинного законодавства.

Як видно зі змісту ст.7 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) предметом його регулювання є лише порядок застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на виконання зобов'язань між контрагентами по договору у формі відмінній, ніж грошова шляхом перерахування коштів на рахунок кредитора.

Так, режим, строки здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення режиму та строків, повноваження і функції державних органів під час здійснення контролю за проведенням таких операцій встановлює інший закон - Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" (351-14) .

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги не суперечить чинному законодавству України.

Крім того, приймаючи рішення судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено та не досліджено на яких фізичних осіб були відкриті рахунки, чи був обрахований з доходів цих фізичних осіб податок. В акті від 03.06.2003 р. відсутні будь-які посилання на дослідження відповідачем під час перевірки авансових звітів цих фізичних осіб.

Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій вищеназваних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням ст.159 КАС України (2747-15) щодо законності і обгрунтованості судового рішення, що виключає можливість суду касаційної інстанції зробити висновок про правильність застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

За таких обставин прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.08.2005 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 24.11.2005 р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.