К-7417/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення щодо застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про реєстратори розрахункових операцій - Текст документа

розглянувши у порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниця на рішення Господарського суду Вінницької області від 15.03.2005 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 по справі № 9/89-05

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Вінниця

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.10.2004 № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій за порушення вимог п. 13 ст. 3 Закону України від 01.06.2000 № 1776 "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (1776-14) (далі -Закон України "Про РРО").

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.03.2005 по справі № 9/89-05 позов задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 18.10.2004 № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про реєстратори розрахункових операцій в частині 3 285,20 грн. нарахованих фінансових санкцій. В частині позовних вимог на суму 215,25 грн. відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 31.05.2005, судове рішення скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та змінено в частині стягнення судових витрат. В скасованій частині рішення викладено в новій редакції та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 18.10.2004 № НОМЕР_1 щодо визначення штрафних санкцій в розмірі 212,25 грн. сумою податкового зобов'язання. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Відповідач (ДПI) подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, вказавши, що судами порушено норми матеріального права, оскільки суд неправомірно ставить в залежність походження готівкових коштів на місці проведення розрахунків правовим підставам застосування ст. 22 Закону України "Про РРО" (1776-14) . Зазначена стаття не ставить в залежність умов застосування передбаченої нею фінансової санкції походженню чи належності готівкових коштів. Неправомірно звільняючи Позивача від фінансової санкції 3285,20 грн., передбаченої ст. 22 та обов'язку, встановленого п.13 ст. 3 Закону України "Про РРО" (1776-14) , суд не вважає місце, де виявлені готівкові кошти в сумі 725 грн., місцем проведення розрахунків. Тому суд дійшов невірного висновку про те, що місцем проведення розрахунків є лише місце, де зберігаються отримані за реалізовані товари готівкові кошти, чим порушує також абз. 25 ст. 2 Закону України "Про РРО" (1776-14) .

Враховуючи зазначене, Скаржник вважає свої дії правомірними, і відповідно на цій підставі просить скасувати судові рішення та в позові відмовити.

Позивач (СПД ОСОБА_1.) заперечення на касаційну скаргу не надав.

Розгляд справи визнано за можливе слухати в попередньому провадженні.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу абз. 25 ст. 2 Закону України від 06.07.1995 № 265 (в редакції від 01.06.2000 № 1776) "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) (зі змінами) - місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо. А відповідно до п. 13 ст. 3 цього Закону - СПД зобов'язаний забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Як встановлено судами, - ДПI у м. Вінниці проведено перевірку торгового залу Магазину IНФОРМАЦIЯ_1 по АДРЕСА_1 в м. Вінниці СПД ОСОБА_1. та складено Акт перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункові операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу від 07.10.2004, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 18.10.2004 № НОМЕР_1, про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

В Акті зазначено про те, що при продажу товару на суму 43,05 грн. розрахункова операція не була проведена через РРО, без роздрукування відповідної розрахункового документа, та не забезпечена відповідність суми готівкових коштів ні місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РР невідповідність склала 657,04 грн. (700,09 грн. - 43,05 грн. закупки).

На підставі матеріалів справи, суд першої інстанції виніс рішення, яке мотивовано тим, що невідповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО в розмірі 657,04 грн., за що застосована штрафна санкція в 5-кратному розмірі (657,04 грн. х 5 = 3285,20 грн.) - не доведена, оскільки в значену суму невідповідності перевіряючими особами включені власні кошти СПД ОСОБА_1. в сумі 725 грн. При цьому фінансова санкція у розмірі 215,25 грн. судом визнана такою, що застосована правильно, так як розрахункова операція на суму покупки в розмірі 43,05 грн. не була проведена через РРО і не було роздруковано розрахунковий документ.

Суд апеляційної інстанції підтримав висновок суду першої інстанції щодо неправомірного включення власних коштів СПД ОСОБА_1. в розмір готівкових коштів на місці проведення розрахунків. Також в частині нарахування на підставі п. 1 ст. 17 Закону України "Про РРО" (1776-14) фінансової санкції в п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів, на які виявлено невідповідність(43,05 грн. х 5 = 215,25 грн.) рішення суду першої інстанції також підтримано.

Однак враховуючи преамбулу, підпункти 1.2, 1.9 ст. 1, пп. 4.2.2 ст. 4, пп. 6.1 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) випливає, що його дія не розповсюджується на правовідносини, які регулюються Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , тому суд апеляційної інстанції правомірно визначився, що висновок місцевого господарського суду про те, що у ДПI відсутні правові підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення з визначенням у ньому фінансових санкцій сумою податкового зобов'язання є обгрунтованим. Тобто суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що суду першої інстанції слід було не відмовляти в задоволенні позовних вимог на суму 215,25 грн., а визнати недійсним податкове повідомлення-рішення в частині визначення фінансових санкцій в розмірі 215,25 грн. сумою податкового зобов'язання. Тому в цій частині рішення правомірно скасовано судом апеляційної інстанції і прийнято нове рішення - визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 18.10.2004 № НОМЕР_1 щодо визначення штрафних санкцій в розмірі 212,25 грн. сумою податкового зобов'язання.

Таким чином судами вірно встановлено, що розрахунки за надані Позивачем послуги є місце, де здійснюється торгівля, - під яким розуміється місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, пов'язується саме з готівковими коштами, вирученими від продажу товарів (наданих послуг), чим спростовуються заперечення Скаржника щодо визначення місця надання послуг. Як і беззаперечним є той факт, що кошти у розмірі 725 грн. не є готівковими коштами, отриманими за реалізовані товари, в розумінні абз. 25 ст. 2 та п. 13 ст. 3 Закону України "Про РРО" (1776-14) . Тому в Акті ДПI безпідставно використала для обчислення порушення розрахункових операцій, так як виявивши у магазині кошти у розмірі 725 грн., працівники ДПI зарахували її до інших грошей, отриманих від продажу товарів, не з'ясувавши походження зазначеної суми.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , необхідно погодитись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи, а суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону.