ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Фадєєвої Н.М.,
суддів: Берднік I.С.,
Васильченко Н.В.,
Кравченко О.О.,
Харченка В.В.,
при секретарі - Деревенському I.I.
сторони:
від позивача - Білецька В.В.;
від відповідача - Радкевич С.О.;
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі міста Києва на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 22 серпня 2005 року у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївка-Авто"
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста
Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
в с т а н о в и л а :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Софіївка-Авто"
(далі - ТОВ "Софіївка-Авто"), яке є правонаступником ТОВ
"Альтаір", звернулось в суд з позовом до Державної податкової
інспекції у Солом'янському районі міста Києва (далі - ДПI у
Солом'янському районі м. Києва) про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень № 000125/2302/3 від 6 червня 2003 року в
частині донарахування податку на прибуток в сумі 18610,00 грн. та
фінансових санкцій, пов'язаних з несплатою податку на прибуток в
сумі 4766,50 грн.; № 000126/2302/3 від 6 червня 2003 року в
частині донарахування податку на додану вартість в сумі 16597,19
грн. та фінансових санкцій, що застосовані у зв'язку з несплатою
податку на додану вартість в сумі 6207,86 грн.
В обгрунтування позовних посилається на те, що висновок
податкового органу про завищення валових витрат є безпідставним,
оскільки у підприємства є всі первинні документи, які
підтверджують формування валових доходів та валових витрат.
Донарахування податковим органом сум податку на додану вартість
спростовується наявністю платіжних, розрахункових документів та
податкових накладних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26 травня 2005
року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 22 серпня 2005 року позов задоволено
частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПI у
Солом'янському районі м. Києва № 000126/2302/3 від 6 червня 2003
року в частині донарахування податку на додану вартість у сумі
9922,50 грн., у тому числі основний платіж - 7938,00 грн., штрафні
(фінансові) санкції - 1984,50 грн. Визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення № 000125/2302/3 від 6 червня 2003 року в
частині донарахування податку на прибуток в сумі 16285,00 грн., у
тому числі основний платіж 13028,00 грн., штрафні (фінансові)
санкції - 3257,00 грн.
Рішення судів мотивовані наступним.
Застосування підприємством нульової ставки при здійсненні
перевезення вантажів є необгрунтованим, оскільки документально
підтверджено, що перевезення здійснювалося виключно на митній
території України. В той час як, згідно з підпунктом 6.2.4 пункту
6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, застосування нульової ставки може здійснюватися при
наданні послуг саме з міжнародного перевезення.
Донарахування податковим органом податку на прибуток
здійснено у зв'язку із відсутністю у підприємства первинних
документів, які б підтверджували правомірність віднесення до
складу валових витрат в 4 кварталі 1999 року - 12,71 тис. грн. та
в 1 кварталі 2000 року - 10,78 тис. грн.
Правомірність віднесення сум податку на додану вартість до
податкового кредиту судами мотивована тим, що незначні порушення в
заповненні податкових накладних не може бути підставою для
уникнення від оподаткування.
Включення до податкового кредиту сум податку на додану
вартість на підставі даних касових чеків, в розумінні підпункту
7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є правомірним, оскільки суми операцій, не
перевищують 20,00 грн.
Правомірність донарахування податку на прибуток судами
мотивована відсутністю доказів, які б підтверджували включення
підприємством у відповідних періодах до валових доходів вартості
виключених із розрахунку приросту (убутку) товарно-матеріальних
цінностей.
Не погоджуючись, ДПI у Солом'янському районі м. Києва,
звернулась з касаційною скаргою, в якій просить рішення скасувати
та прийняти нове про відмову в задоволені позову, зазначаючи, що
вони прийняті із порушенням норм матеріального та процесуального
права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що до ТОВ "Альтаір"
звернулось ТОВ НВП "Поліпром" із проханням надати автомобільний
транспорт для здійснення перевезення вантажу. Місцем отримання
вантажу значиться ВАТ "Перечинський ЛХК", смт. Перечин,
Закарпатської області, місце призначення - Кельце (Республіка
Польща). ВАТ "Перечинський ЛХК" звернулось 1 березня 2002 року до
ТОВ "Альтаір" з проханням надати автотранспорт для перевезення
товару з смт. Перечин до міста Кельце (Республіка Польща). Судами
також встановлено, що в книзі обліку продажу товарів (робіт,
послуг) в обох випадках в якості контрагентів зазначено ВАТ
"Перечинський ЛХК".
Суди попередніх інстанцій вмотивовано дійшли висновку, що
податкові накладні не доводять факт надання послуг саме з
міжнародних автоперевезень та застосування нульової ставки по
податку на додану вартість, оскільки у випадку з перевезеннями,
які мали місце в листопаді-грудні 2001 року є належним чином
оформлена вантажно-митна декларація із зазначенням відправника
товару - ВАТ "Перечинський ЛХК", однак з акту здачі-приймання
робіт від 11 грудня 2001 року не вбачається, що послуги були
надані саме з міжнародного перевезення вантажів з смт. Перечин до
м. Кельце. А у випадку з перевезеннями, що були здійснені у
березні 2002 року є акт здачі-приймання робіт, яким засвідчено, що
ТОВ "Альтаір" надало, а ВАТ "Перечинський ЛХК" прийняло послуги з
міжнародного перевезення вантажів, однак, у товарно-транспортній
накладній від 5 березня 2002 року відправником товару значиться не
ВАТ "Перечинський ЛХК", а ТОВ НВП "Поліпром".
Послуги з перевезення вантажів на митній території України,
згідно вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1
статті 4 та пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
оподатковується за ставкою 20 %.
Таким чином, податок на додану вартість із вартості реалізованих
ТОВ "Альтаір" послуг становить, відповідно, 475,80 грн. та 458,00
грн.
Суди попередніх інстанцій вмотивовано визнали правильними
висновки акту перевірки щодо заниження податкового зобов'язання з
податку на додану вартість за грудень 2001 року в сумі 475,80 грн.
та за березень 2002 року в сумі 458,00 грн.
Щодо стосується включення до складу валових витрат товариства
не підтверджених первинними документами та включення до складу
податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у
складі вартості товарів, витрат на придбання яких не підлягають
включенню до складу валових витрат.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий
кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону
встановлено, що у разі коли платник податків придбає товари
(роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових
витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки,
сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовується за рахунок
відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати
виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються,
виготовляються таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 даного Закону
встановлено, що не налужать до складу валових витрат будь-які
витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними
та іншими документам, обов'язковість ведення і зберігання яких
передбачені правилами ведення податкового обліку.
Як вбачається із судових рішень та підтверджується
матеріалами справи розмір валових витрат підприємства становить за
4 квартал 1999 року - 21,4 тис. грн., за I квартал 2000 року -
11,2 тис. грн. При цьому, розмір задекларованих товариством
валових витрат за відповідні звітні періоди становить в 4 кварталі
1999 року - 35,9 тис. грн., в I кварталі 2000 року - 18,8 тис.
грн., тобто непідтвердженими даними бухгалтерського обліку витрати
становлять в 4 кварталі 1999 року - 14,5 тис. грн., в 1 кварталі
2000 року - 7,6 тис. грн.
Суди попередніх інстанцій встановили, що допустимих доказів,
що підтверджують правомірність віднесення до складу валових витрат
в 4 кварталі 1999 року - 12,7 тис. грн. та в 1 кварталі 2000
року - 10,78 тис. грн. до матеріалів справи не надано.
Отже, ДПI у Солом'янському районі м. Києва було правомірно
донараховано податок на прибуток за 4 квартал 1999 року в сумі
3810,00 грн. та в 1 кварталі 2000 року - 3200,00 грн. та податок
на додану вартість в сумі 5561,94 грн.
Щодо включення до складу податкового кредиту сум податку на
додану вартість по податкових накладних, оформлених із порушенням
вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого
(нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не
підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями
(іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього
пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом
державної податкової служби суми податку, попередньо включені до
складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими
зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе
відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених
законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не
підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову
накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних
документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові
фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану
вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової
адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану
вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх
кількість (обсяг, об'єм);
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних
документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому
значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням
податку.
Оформлена у відповідності до вказаної норми податкова
накладна є підставою для відображення у складі податкового кредиту
сум сплаченого (нарахованого) платником податку на додану
вартість.
Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, ТОВ
"Софіївка-Авто" включило до податкового кредиту суми податку на
додану вартість на підставі податкових накладних, оформлених
неналежним чином, а саме з такими реквізитами, як дата виписки та
(або) порядковий номер; індивідуальний податковий номер платника
податку; номер свідоцтва платника податку на додану вартість;
місце розташування юридичної особи.
Разом з тим, до матеріалів справи було залучено податкові
накладні, які не містили таких реквізитів як ціна одиниці
продукції, кількість (об'єм, обсяг) та ціна продажу одиниці
продукції без урахування податку на додану вартість.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначені
порушення не є суттєвими порушеннями в оформленні податкової
накладної, оскільки не могли привести до будь-яких порушень в
галузі оподаткування; продавець товару чи покупець (ТОВ
"Софіївка-Авто") не могли внаслідок цієї помилки уникнути від
оподаткування, шляхом заниження податкових зобов'язань чи
завищення податкового кредиту, шляхом подвійного включення сум
податку на додану вартість. Ці порушення мають несуттєвий
характер, не тягнуть за собою заниження податкових зобов'язань, а
тому суд вважає, що воно не може бути підставою для зменшення
позивачу суми податкового кредиту.
Щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану
вартість на підставі даних касових чеків.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що касові
чеки є належним чином оформленими та відповідають вимогам
законодавства, а саме сума покупки не перевищує 20,00 грн., окрім
двох касових чеків, замість яких мають бути податкові накладні із
відображенням податку на додану вартість у сумі 9,80 грн.
З підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вбачається, що податкова
накладна не виписується, якщо обсяг разового продажу товарів
(робіт, послуг) не більше двадцяти гривень, у разі продажу
транспортних квитків та при виписуванні готельних рахунків. При
цьому підставою для збільшення суми податкового кредиту є товарний
чек (інший розрахунковий або платіжний документ).
Враховуючи вищевикладене, ДПI у Солом'янському районі м.
Києва правомірно донараховано за вказаними операціями податок на
додану вартість в сумі 9,80 грн. за вересень 2001 року.
Щодо донарахування ТОВ "Софіївка-Авто" податку на прибуток за
порушення пункту 4.3 статті 4, статті 5, підпункту 8.4.4 пункту
8.4 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Враховуючи висновки акту документальної перевірки, судами
визначено, що ТОВ "Софіївка-Авто" у 3 кварталі 2001 року, а також
у 1 та 2 кварталі 2002 року не було проведено коригування валових
витрат на вартість повернутих постачальнику товарно-матеріальних
цінностей в сумі 63,1 тис. грн., у тому числі в 3-му кварталі 2001
року - 11,4 тис. грн., в 1-му кварталі 2002 року - 24,3 тис. грн.,
в 2-му кварталі 2002 року - 27,4 тис. грн., в результаті чого
товариством було занижено розмір прибутку, який підлягає
оподаткуванню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 8
серпня 2001 року по 7 травня 2002 року товарно-матеріальні
цінності були частково повернуті постачальниками, а саме: в 3-му
кварталі 2001 року на суму 13686,19 грн., в тому числі податок на
додану вартість - 2281,03 грн.; в 1-му кварталі 2002 року -
29111,22 грн., в тому числі податку на додану вартість - 4851,87
грн., в 2-му кварталі 2002 року - 32824,00 грн., в тому числі
податку на додану вартість - 5470,67 грн. Отже, загальна вартість
повернутих постачальниками товарно-матеріальних цінностей
становить 75621,41 грн., в тому числі податку на додану вартість -
12603,00 грн.
Суди дійшли висновку про передчасність доводів податкового
органу, який вважає, що ТОВ "Софіївка-Авто" було порушено статтю 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, яка передбачає обов'язковість коригування валових
доходів і валових витрат платників податку у випадках повернення
проданих товарів (або права власності на продані товари), оскільки
визначена, в якості порушення, податковим органом норма Закону
набула чинності з 1 січня 2003 року, а тому на господарські
операції здійсненні до вказаного періоду не розповсюджується.
Разом з тим, як визначено судами, в період з 3-го кварталу
2001 року по 3-й квартал 2002 року діяли положення пункту 5.9
статті 5 вказаного Закону, відповідно до якого платник податку
веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів
(крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та
деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та
напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та
залишках готової продукції. У разі коли балансова вартість таких
запасів на кінець звітного кварталу перевищує їх балансову
вартість на початок того ж звітного кварталу, різниця
вираховується з суми валових витрат платника податку у такому
звітному кварталі.
Пунктом 4.9 Порядку складання декларації про прибуток
підприємства, затвердженого Наказом Державної податкової
адміністрації України № 214 ( z0313-97 ) (z0313-97)
від 8 липня 1997 року,
встановлено, що балансова вартість запасів визначається в
податковому обліку з метою відображення в рядку 13 декларації їх
приросту (убутку) за оцінкою, що проводиться в порядку,
встановленому Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9
"Запаси", затвердженого Міністерством фінансів України № 246
( z0751-99 ) (z0751-99)
від 20 жовтня 1999 року.
Згідно положень пунктів 8, 9 Стандарту "Запаси" придбані
(отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс
підприємства за їх первісною вартістю. Первісною вартістю запасів,
що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з
фактичних витрат безпосередньо пов'язаних з придбанням запасів та
доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у
запланованих цілях.
Пунктом 16 вказаного стандарту встановлено, що при відпуску
запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх
здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої
собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої
собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів
(ФIФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛIФО);
нормативних затрат; ціни продажу. При цьому для всіх одиниць
бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та
однакові умови використання, застосовується тільки один із
наведених методів.
Судами встановлено, що ТОВ "Альтаїр" не було надано належних
доказів щодо включення у відповідних періодах до валових доходів
вартості виключених із розрахунку приросту (убутку)
товарно-матеріальних цінностей.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції
дійшли вмотивованого висновку про те, що податковим органом
правомірно збільшено валові доходи товариства в 3-му кварталі 2001
року на суму 6,75 тис. грн., в 1-му кварталі 2002 року на суму
12,69 тис. грн., в 2-му кварталі 2002 року на суму 3,58 тис. грн.
та, відповідно, донараховано податок на прибуток в сумі 2025,00
грн. за 3-й квартал 2001 року та в сумі 3807,00 грн. за 1-й
квартал 2002 року.
Разом з тим, судами встановлено, що товариством в декларації
про прибуток підприємства було вказано, що валовий дохід складає
46,1 тис. грн., що призвело до безпідставного завищення валового
доходу на 0,5 тис. грн. У зв'язку з цим товариству донараховано
податку на прибуток в сумі 150,00 грн. за 4-1 квартал 1999 року.
Відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
скоригований
валовий доход - валовий доход, визначений згідно з пунктом 4.1
цієї статті без врахування доходів, зазначених у пункті 4.2 цієї
статті. А тому, суди попередніх інстанцій визначили правомірність
донарахування товариству податку на прибуток у сумі 150,00 грн.
Як вбачається із судових рішень та підтверджується
матеріалами справи, ТОВ "Софіївка-Авто" при реалізації основних
засобів не було дотримано вимог підпункту 8.4.4 пункту 8.4 статті
8 вказаного Закону, відповідно до якого у разі виведення з
експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем
балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу
таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг,
отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних)
операцій). Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або
перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова
вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до
валового доходу платника податку відповідного періоду.
Суди попередніх інстанцій дійшли вмотивованого висновку про
те, що податковим органом не обгрунтовано висновки акту перевірки
щодо завищення розміру амортизаційних відрахувань за період з 2-го
кварталу 2000 року по 3-й квартал 2002 року на загальну суму 9,4
тис. грн., а тому донарахування товариству податку на прибуток в
сумі 740,00 грн. є безпідставним.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського
суду міста Києва від 30 вересня 2003 року призначалась
судово-бухгалтерська експертиза, за результатами якої висновки
акту перевірки податкового органу підтверджено частково, а саме:
Висновки ДПI у Солом'янському районі м. Києва щодо заниження
ТОВ "Альтаїр" за період з 1 жовтня 1999 року по 1 липня 2002 року
податку на додану вартість, висновками експертизи підтверджено на
суму 1834,47 грн.
Висновки податкового органу щодо заниження належного до
сплати податку на прибуток за період з 1-го кварталу 2000 року по
2-й квартал 2002 року, висновками експертизи підтверджено на суму
7,31 тис. грн.
Суди першої та апеляційної інстанції, враховуючи положення
статті 42 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не повністю погодилися з висновками експертизи з
огляду на вищевикладені встановлені обставини справи.
В касаційній скарзі ДПI у Солом'янському районі м. Києва не
вказує в чому полягає невідповідність рішень судів попередніх
інстанцій нормам матеріального чи процесуального права, а
відтворює в скарзі обставини, які були предметом дослідження у
суді першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин, рішення судів винесені з дотриманням норм
матеріального та процесуального права, висновки, викладені в них,
доводами касаційної скарги не спростовуються, підстав для їх
скасування не вбачається.
Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі міста Києва залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 26 травня 2005
року та постанову Київського апеляційного господарського суду від
22 серпня 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Головуючий Фадєєва Н.М.
судді: Берднік I.С.
Васильченко Н.В.
Кравченко О.О.
ХарченкоВ.В.