Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів  Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Степашка О.I.

при секретарі:  Iльченко О.М.

за участю представників

позивача:  Задорожньої I.О.

відповідача: Ярової Н.В., Васільєва В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2005 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2006 р.

у справі 23/148

за позовом Колективного підприємства "Центральний ринок"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2005 р., залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2006 р., визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000810840/0/10209 від 07.04.2004 р. та № 0000810840/1/15829 від 09.06.2004 р. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 40902,00 грн., у тому числі 33740,00 грн. - основний платіж та 7162,00 грн. штрафної санкції. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові рішення мотивовані тим, що висновки податкового органу, яких він дійшов ході перевірки, є необгрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства. Відповідно, спірні податкові повідомлення - рішення, якими донараховано податок на прибуток та застосовані штрафні санкції є неправомірними.

СДПI у м. Києві по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судові рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Представник відповідача в судовому засіданні підтримали вимоги касаційної скарги та просили її задовольнити.

Позивач у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу та його представник в судовому засіданні просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін,  дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено таке.

В результаті проведеної комплексної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.1999 р. по 29.02.2004 р., відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, якими визначена позивачу сума податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 50 730 грн., у тому числі 41 300 грн. основного платежу та 9 430 грн. штрафних санкцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про необгрунтованість висновку податкового органу щодо порушення позивачем п.п.4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , оскільки таке порушення було встановлено, як зазначено в акті перевірки, в результаті проведеного опитування працівників підприємства, яке дало підстави для висновку, що 5 працівників не укладало ніяких угод та не надавали поворотної фінансової допомоги підприємству у сумі 43 000,7 грн. Таким чином, висновки податкового органу зроблені без дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку та інших доказів. В акті перевірки відсутні посилання на такі документи.

Є правильними висновки судів про відсутність порушення з боку позивача  вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , яке, як зазначав податковий орган, полягало у тому, що у 3 кварталі 2003 року до складу валових витрат безпідставно віднесені суми витрат, сплачених (нарахованих) на невиробничі потреби у розмірі 29000,6 грн. без ПДВ на підставі платіжних доручень від 01.07.2003 р.№ 907, № 905 та накладних від 27.08.2003 р. № 29 та від 16.09.02003 р. № 30 на придбання інвентарю (віників) у ПП ОСОБА_1. на загальну суму 6400,0 грн.  Судами правильно було встановлено, що вказаний інвентар придбавався позивачем саме для прибирання території ринку, тобто для підготовки, організації надання послуг з продажу продукції на території ринку. Отже, витрати позивача, пов'язані з придбання інвентарю (віників) є валовими витратами у розумінні п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Податковий орган посилається на порушення позивачем вимог п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , яке полягало в тому, що у 3-4 кварталі 2003 року до складу валових витрат були віднесені витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, ремонт та інші поліпшення основних фондів, пов'язані зі сплатою відсотків по кредитному договору від 20.05.2003 нр. № 190 про надання кредитної лінії, додаткової угоди № 1 від 26.09.2003 р. на суму 37700 грн. Податковий орган вважає, що оскільки у період вересень-грудень 2003 року позивачем використовувалися кредитні кошти у сумі 0, 5 млн. грн. на здійснення реконструкції та поліпшення основних фондів, тому відсотки за користування кредитом із зазначеної суми не відносяться до складу валових витрат. Проте, така позиція податкового органу правильно визнана судами попередніх інстанцій неправомірною, оскільки вона не відповідає вимогам п.п. 5.5.1 п. 5.5. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .  За змістом цієї норми закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Суд касаційної інстанції також знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо неправомірності висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 5.3.2. п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна (2269-12) , яке, як вважає відповідач, полягало  у неправомірному, без погодження з орендодавцем (Фондом держмайна), здійсненні витрат по реконструкції, технічному переоснащенню, поліпшенню орендованого майна та віднесенні таких витрат до складу валових витрат. При цьому, суди правильно застосували приписи п.п. 8.7.1. п. 8.7 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , якими платнику податку надано право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Судами було достовірно встановлено, що станом на 01.10.2003 року сума 247000 грн. не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів. Також, суди врахували, що обов'язок позивача своєчасно здійснювати капітальний та поточний ремонт орендованих основних фондів передбачений договором оренди.

За таких обставин, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову і прийняли законні та обгрунтовані рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2005 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2006 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.