Колегія  суддів  Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого:  судді  Харченка В.В.

Суддів:   Берднік I.С.

Васильченко Н.В.

Кравченко О.О.

Матолича С.В.

при секретарі:   Кулеші А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційним поданням Чернігівського міжрайонного природоохоронного прокурора на рішення господарського суду Чернігівської області від 20 квітня 2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2005 року у справі за позовом Чернігівського міжрайонного природоохоронного прокурора в особі Державного управління екології та природних ресурсів в Чернігівській області до виробничо-комерційного малого підприємства "Лібра ЛТД", треті особи - служба автомобільних доріг в Чернігівській області, Макишинська міська рада про стягнення 743 860, 60 грн., -

в с т а н о в и л а :

У  січні 2005 року Чернігівський міжрайонний природоохоронний прокурор в особі Державного управління екології та природних ресурсів в Чернігівській області звернувся до суду з позовом до виробничо-комерційного малого підприємства "Лібра ЛТД", треті особи - служба автомобільних доріг в Чернігівській області, Макишинська міська рада про стягнення 743 860, 60 грн.

Рішенням  господарського суду Чернігівської області від 20 квітня 2005 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2005 року, в задоволенні позовних вимог Чернігівського міжрайонного природоохоронного прокурора в особі Державного управління екології та природних ресурсів в Чернігівській області відмовлено.

В касаційному поданні Чернігівський міжрайонний природоохоронний прокурор просить скасувати ухвалені судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши  матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи,  згідно ч. 2 ст. 5 Лісового кодексу України (3852-12) віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Лісового кодексу України (3852-12) питання створення, охорони і використання насаджень, що не належать до лісового фонду, регулюються іншими актами законодавства.

19.10.2004 року Державним управлінням екології та природних ресурсів в Чернігівської області проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства на території Макишинської сільської ради Городнянського району, за результатами якої складено Акт № 43.

В Акті № 43 зазначено, що вздовж узбіччя автошляху Тупичів - Макишин на відстані 20 м від проїзної частини шляху здійснено порубку дерев тополі, клена, берези, акації, сосни МП "Лібра ЛТД" згідно договору від 17.05.2004 року, укладеного з Макишинською сільською радою на виконання розпорядження Городнянської районної державної адміністрації від 07.04.2004 року  № 100 "Про забезпечення поліпшення стану доріг між населеними пунктами". За Договором відповідач виконував роботи по порубці дерев вздовж узбіччя дороги із с. Макишин до межі земель с. Куликівка. В Акті № 43 також зазначено, що матеріали відведення дерев в рубку, акти обстеження дерев, дозвіл на проведення рубки дерев вздовж узбіччя автошляху Тупиків - Макишин (ордер, лісорубний квіток), матеріали прийому та відпуску заготовленої деревини в сільській раді відсутні і за участю сільської ради не складалися. Згідно польових перелікових відомостей дерев всього зрубано 766 дерев.

При цьому в Акт № 43 не зазначено, чи є зрубані зелені насадження захисними лісовими насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, чи віднесені ці дерева до лісу в розумінні ст. 3 Лісового кодексу України (3852-12) . В Акті № 43 також не зазначено порушення якого конкретно нормативного акту встановлено в ході перевірки. До того ж, із Акту № 43 вбачається, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства проводилася стосовно Макишинської сільської ради, а не ТОВ "Лібра ЛТД". Представники відповідача при перевірці не були присутні. На підставі досліджених доказів, враховуючи норми Лісового кодексу (3852-12) України (3852-12) , суди першої та апеляційної інстанцій правильно  встановили, що в Акті № 43 не зазначено правовий режим об'єкта порубки, не вказано конкретний нормативний акт, який порушено особою, яка перевірялася, при цьому перевірка не стосувалася відповідача у справі, тому зазначений Акт перевірки не може бути доказом позовних вимог. При цьому предметом позову у даному спорі є стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог Лісового кодексу України (3852-12) , і що саме матеріалами позовної заяви зазначене порушення і не підтверджено, склад правопорушення не виявлений, оскільки предметом доказування при розгляді даної категорії спорів є встановлення наявності у поведінці відповідача складу правопорушення, який необхідний для покладення відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Частиною 3 ст. 36 Лісового кодексу України (3852-12) встановлено, що до захисних лісів відносяться захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг. Тобто, якщо вирубані зелені насадження у смузі відведення автомобільної дороги Тупиків - Макишин є лісом першої категорії захисної групи, то зазначене має підтверджуватися доказами віднесення цих насаджень до лісових, зокрема даними з державного лісового кадастру. На противагу зазначеному, відповідно до ч. 2 ст. 55 Земельного кодексу України (2768-14) землі, зайняті захисними насадженнями на смугах відведення автомобільних доріг не відносяться до земель лісового фонду. Саме віднесення земель смуги відведення автодороги Тупиків - Макишин до забудованих земель, які використовуються для транспорту та зв'язку, підтверджується листом Городянського районного відділу земельних ресурсів від 23.03.2005 року №511.

Виходячи із змісту ст. 51 Лісового кодексу України (3852-12) , на яку посилається  прокурор як на підставу необхідності отримання відповідачем у Служби автомобільних доріг дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів, суди  правильно встановили, що даною нормою визначається отримання лісорубних квитків (ордерів) для спеціального використання лісових ресурсів тільки на наданій земельній ділянці лісового фонду, а також встановлюється обов'язок постійних лісокористувачів оформлювати дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів саме ними. В даній нормі відсутній будь-який припис щодо видачі лісорубного квитка (ордеру) безпосередньо постійними або тимчасовими лісокористувачами іншим особам. За таких обставин, встановлено, що твердження прокурора щодо необхідності отримання лісорубного квитка у Служби, не грунтуються на вимогах чинного законодавства. При цьому необхідно зазначити, що посилання останнього на "Тимчасовий порядок рубок насаджень у смугах відведення автомобільних доріг загального користування Чернігівської області", затвердженого 01.12.2003 року  начальником  Служби  автомобільних  доріг  та  директором ДП "Чернігівський облавтодор", обгрунтовано не прийняті судами до уваги, оскільки ним визначається порядок видачі лісорубних квитків філіям ДП "Чернігівський облавтодор". I оскільки, відповідно до п. 1 розділу II даного порядку, останній має міжвідомчий характер, він підлягає державній реєстрації в обласному управлінні юстиції згідно вимог Указу Президента України від 03.10.1992 року № 493/92 (493/92) "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади". Як встановлено, реєстрація не була проведена, тому даний порядок не підлягає застосуванню. Посилання прокурора на постанову Кабінету Міністрів України від 29.07.1999 року № 1378 (1378-99-п) , як на підставу своїх вимог є неправомірним, оскільки зазначені Правила поширюються на всі ліси України і є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які ведуть лісове господарство, заготовляють деревину, живицю та здійснюють інші лісові користування, якими ні відповідач ні третя особа на стороні відповідача не можуть бути.

Колегія суддів також погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що чинним законодавством України, яке регулює правовідносини щодо порядку спеціального використання лісових або інших природних ресурсів, не передбачено права землекористувачів або лісокористувачів на надання будь-яких дозволів (видачу лісорубних квитків) іншим особам. Також встановлено, що суди, керуючись ст. ст. 3-5 Лісового кодексу України (3852-12) , ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього середовища" (1264-12) факт порушення відповідачем конкретних норм законодавства про охорону навколишнього природного середовища правомірно визнали не доведеним, а тому відсутні підстави для покладення відповідальності на відповідача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції вірно встановили фактичні обставини справи, ретельно дослідили наявні докази, дали їм належну оцінку та прийняли законне та обгрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Правова оцінка, яку дали суди обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального права і матеріального права.

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідає вимогам матеріального та процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінено з підстав, наведених в касаційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційне подання Чернігівського міжрайонного природоохоронного прокурора залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 20 квітня 2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2005 року - без  змін.

Ухвала  є остаточною  і  оскарженню  не  підлягає.