ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Співака В.I.
суддів Білуги С.В.
Гаманка О.I.
Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.
при секретарі Проценко О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Харкові на рішення
господарського суду Харківської області від 13.07.2005 р. та
ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від
12.12.2005 р. у справі № А-42/133-05 за позовом акціонерного
товариства закритого типу "Спецбудмонтаж" до Спеціалізованої
державної податкової інспекції по роботі з великими платниками
податків у м. Харкові про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень, -
встановила:
У квітні 2005 р. Акціонерне товариство закритого типу
"Спецбудмонтаж" (далі - АТЗТ "Спецбудмонтаж", позивач) звернулось
до господарського суду Харківської області з позовною заявою до
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Харкові (далі - СДПI по роботі з
ВПП у м. Харкові, відповідач) про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень № 0000220822/0 від 07.04.2005 р. про
нарахування податку на прибуток в сумі 777400,00 грн. та
застосування фінансових санкцій в розмірі 689440,00 грн. та №
0000230822/0 від 07.04.2005 р. про нарахування податку на додану
вартість в сумі 759420,00 грн. та застосування штрафних санкцій у
розмірі 761060,00 грн., а також стягнення суми, сплачену адвокату
за надання правової допомоги.
Рішенням господарського суду Харківської області від
13.07.2005 р. позов задоволено частково, визнано недійсними
податкових повідомлень-рішень № 0000220822/0 від 07.04.2005р. та №
0000230822/0 від 07.04.2005 р. в частині нарахування податкових
зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 759420,00 грн. та
застосування штрафних санкцій у розмірі 760890,00 грн., в решті
позовних вимог відмовлено. Стягнуто з СДПI по роботі з ВПП у м.
Харкові на користь АТЗТ "Спецбудмонтаж" витрати з державного мита
у сумі 85 грн., витрати за інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу у сумі 118 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від
12.12.2005 р. вказане судове рішення залишено без змін.
На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга СДПI по
роботі з ВПП у м. Харкові, в якій ставиться питання про їх
скасування в частині задоволених вимог та постановлення нового
рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального та
процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення
судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної
інстанції норм матеріального та процесуального права, правової
оцінки обставин у справі, не вбачає порушення судами норм
матеріального та процесуального права при прийнятті рішень, і тому
вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а
судові рішення - без змін з наступних підстав.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про бухгалтерських
облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
,
бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться
підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види
звітності, що використовують грошовий примірник, грунтуються на
даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 цього Закону передбачено, що підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні
документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення
господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після
її закінчення. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних
документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність
відображених у них даних несуть особи, які склали і підписали ці
документи.
Колегія суддів погоджується з тим, що твердження відповідача
про нульовий залишок орендованого обладнання на початок 2004 р. та
повернення позивачем матеріальних цінностей на суму більшу, ніж
було фактично отримано ним в оренду за актами прийому-передачі є
помилковими, оскільки з наданих первинних документів (копії актів
приймання-передачі орендованого обладнання у 2002-2003 рр.) та
відомостей залишків по складам (підписаних орендодавцем та
орендарем), у користуванні позивача станом на 01.01.2004 р.
знаходилося обладнання, отримане згідно підписаних раніше угод №
324 та № 329 від 29.12.2003 р., а також відповідачем ні в акті
перевірки № 242/13-322-43/30289207 від 05.04.2005 р., ні в своїх
поясненнях не вказав, які саме матеріальні цінності
використовувалися позивачем безоплатно, не послався на конкретні
первинні документи бухгалтерського обліку.
Судами встановлено, що предметом зазначених вище договорів
оренди визначено платне користування будівельною опалубкою та
будівельним риштуванням. Згідно договорів, передача обладнання
здійснюється за актами прийому-передачі в асортименті та у строки,
що узгоджуються сторонами додатково. Право власності на передане
обладнання на протязі дії договорів оренди залишається у
орендодавця - ТОВ "Пері Україна". За умовами договорів, після
закінчення строк їх дії (31.12.2004 р.) обладнання підлягає
поверненню власнику.
Згідно підпункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до валових
доходів підприємства включаються доходи з інших джерел, у тому
числі у вигляді вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно
наданих платнику податків у звітному періоді.
Пункт 1.23 статті 1 вказаного Закону визначає, що під
безоплатно наданими товарами (роботами, послугами) слід розуміти
товари (роботи, послуги), що надаються платнику податку згідно з
договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають
грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних
цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без
укладання таких угод; робіт та послуг, які надаються платником
податків без вимоги про компенсацію їх вартості; товарів,
переданих юридичній чи фізичні особі на відповідальне зберігання і
використані нею в її виробничому або господарському обороті.
Судами вірно зроблено висновок, що в розумінні зазначених
вище норм Закону, операції з обладнанням, переданим в оренду
позивачу згідно відповідних договорів, не є безоплатними, а тому
твердження відповідача про збільшення валових доходів на суму 21,1
тис.грн. є хибним.
Що стосується того, що до валових витрат позивачем були
віднесені витрати, не підтверджені первинними документами, чим
позивачем завищені валові витрати на суму 3088,3 тис.грн., то
суди правильно зазначають, що позивач використовував орендоване
обладнання в своїй господарській діяльності для виконання робіт по
будівництву об'єктів та відносив до складу валових витрат орендні
платежі, розмір яких встановлений в актах прийому-передачі наданих
послуг, що підписувалися сторонами щомісяця.
Порядок оподаткування орендних операцій встановлений
підпунктом 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, відповідно до
якого передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює
податкових зобов'язань сторін по таких угодах. Орендодавець
збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових
витрат тільки на суму нарахованого лізингового платежу за
наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке
нарахуванням.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, валові витрати виробництва та
обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній чи нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація
вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податків для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат,
сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з
придбання електричної енергії (включаючи реактивну) з урахуванням
обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Обмеження,
вказані в пунктах 5.3-5.7 не стосуються витрат, пов'язаних з
оплатою орендних платежів за орендоване майно, що використовується
в господарській діяльності.
Підпункт 5.3.9. цієї статті Закону встановлює, що не належать
до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені
відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами,
обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами
ведення податкового обліку.
Судами правильно зроблено висновок, що з аналізу наведених
вище норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в сукупності з фактичними обставинами справи,
випливає, що цей Закон не ставить право на включення до складу
валових витрат сум, сплачених у межах господарських договорів, в
т.ч. і договорів оренди, у залежність від того, яким чином дані
операції відображені у бухгалтерському обліку, а тільки пов'язує з
наявністю первинних документів, що такі операції підтверджують, а
відтак місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку
про помилковість тверджень відповідача про відсутність
підтверджуючих документів щодо орендних операцій та безпідставне
(з боку відповідача) зменшення валових витрат позивача на суму
3088,3 тис.грн.
Також колегія суддів погоджується з тим, що оскільки висновки
відповідача про порушення, допущені позивачем при визначенні
валових доходів і валових витрат по орендним операціям є
помилковими, то помилковими є також і висновки щодо заниження
податкових зобов'язань по ПДВ та завищення податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий
кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг) вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми ПДВ, що
сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у
зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають
амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого
звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію
основних фондів. А також від того, чи мав платник податку
оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного
Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких
витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими
накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -
актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який
засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт
(послуг). У разі, коли на момент перевірки платника податку
органом ДПС суми податку, попередньо включені до складу
податкового кредиту, залишається не підтвердженим зазначеними цим
підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у
вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством,
нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену
зазначеними в цьому підпункті документами.
Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено вичерпний перелік документів, при
наявності яких у платника податків виникає право на включення
відповідних сум до податкового кредиту і норми цього Закону не
ставлять таке право у залежність від того, яким чином господарські
операції відображені у бухгалтерському обліку.
Оскільки на момент перевірки позивача у останнього була
належним чином оформлена податкова накладна № 61 від 07.10.2003
р., виписана на дату першої події - перерахування авансу за
баштовий кран та оригінал якої був отриманий у квітні 2004 р.,
коли відбулася друга подія - отримання баштового крану, та вказана
податкова накладна належним чином відображена у податковому обліку
підприємства (у книзі придбання) і врахована в розрахунку
податкового кредиту за квітень 2004 р., тому судами обгрунтовано
визнано висновки акту перевірки стосовно зменшення податкового
кредиту позивачу на 137500 грн. помилковими.
Що стосується застосування штрафних санкцій в розмірі 170
грн., то обставини, за яких до позивача були застосовані штрафні
санкції на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
,
передбачають застосування штрафних санкцій саме в такому розмірі і
саме з цих підстав, а тому висновки акту перевірки в цій частині
відповідають фактичним обставинам справи.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень
судами норм матеріального чи процесуального права, при вирішенні
цієї справи, не допущено, правова оцінка обставин по справі дана
вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а
судові рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 212, 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові
залишити без задоволення, а рішення господарського суду
Харківської області від 13.07.2005 р. та ухвалу Харківського
апеляційного господарського суду від 12.12.2005 р. у справі №
А-42/133-05 за позовом акціонерного товариства закритого типу
"Спецбудмонтаж" до Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий (підпис) В.I.Співак
Судді (підписи) С.В. Білуга
О.I. Гаманко
А.Ф. Загородній
М.М. Заїка
Згідно з оригіналом Суддя А.Ф. Загородній