Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.

Суддів:

Амєліна С.Є.

Гуріна М.I.

Кобилянського М.Г.

Ліпського Д.В.

при секретарі судового засідання Міненко I.М.,

за участю представника позивача Корбута Д.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом комунального підприємства "Одескомунтранс" до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси (ДПI)  про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

у с т а н о в и л а :

У серпні 2004 року КП "Одескомунтранс" звернулось в суд з позовом до ДПI у Суворовському районі м. Одеси  про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06 липня 2004 року № 0000902600/0 про визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 2 1511 грн. та штрафних санкцій  у  сумі 2 335,2 грн.

Зазначали, що 05 травня 2003 року між комунальним підприємством "Одескомунтранс" та державною компанією "Укрекокомресурси"  укладено договір про спільну діяльність, керівництво якою покладалось на позивача.

У липні 2004 року податковим органом  проведена позапланова документальна перевірка дотримання  вимог податкового законодавства по відшкодуванню ПДВ з бюджету Договору про спільну діяльність у серпні 2003 року - травені 2004 року, за результатами якої  складений акт від 05 липня 2004 року № 3800/26-0/401410815 про  неправомірність віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість, а на підставі акту прийнято податкове рішення  рішення.

Посилаючись на те, що підприємством податкове законодавство не порушувалось, просили оскаржуване повідомлення-рішення визнати недійсним.

Справа розглядалась судами  неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Одеської області від 02 серпня 2005 року  позов задоволено. Податкове повідомлення-рішення від 06 липня 2004 року № 0000902600/0 визнано недійсним.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано, а новим рішенням у задоволені позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі КП "Одескомунтранс", з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить  постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши  доводи касаційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі допустимих і належно оцінених доказів судами встановлено, що позивач є платником ПДВ, зареєстрованим 03.04.2001р.  ДПI у Ленінському районі м. Одеси.

У травні 2003 року між підприємством та Державною компанією "Укрекокомресурси" укладено договір про спільну діяльність № 1-ОД/СД, керівництво  яким  покладено на позивача.

Вказаний договір 04.08.2003р. взятий на облік Державною податковою інспекцією у Суворовському районі,  23.06.2003р. позивачу  відкритий поточний рахунок № 26003001079002 для використовувався в рамках спільної діяльності, а 20.04.2004 р. підприємство зареєструвалось платником ПДВ з господарських операцій в рамках такої діяльності.

Також встановлено, що у межах спільної діяльності  позивачем укладені  договори  з ТОВ СП "УкрБіл-авто" про  придбання  3-х автомобілів-сміттєвозів  загальною вартістю 580 500,00 грн. та  з Корпорацією "ВЕЕСВI" на  виготовлення 250 контейнерів для твердих побутових відходів  загальною вартістю 370 000,00 грн., розрахунки за які здійснювались з поточного рахунку, відкритого в рамках спільного договору, а суми податку на додану вартість  віднесені  до податкового кредиту та відображені у  деклараціях договору про спільну діяльність  за період з серпня 2003р. по травень 2004р.

Вирішуючи спір, суди правильно зазначили, що базовим законом, яким врегульовані відносини зі сплати ПДВ є Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

За змістом п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно із  п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За правилами  п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту тих витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Вимоги до змісту податкової накладної, що надається покупцю визначено п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону, а порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом ДПА України від 30.05.1997 р.№165 (z0233-97) , яким передбачено обов'язкове зазначення у накладній особи платника податку - покупця.

Оскільки судами встановлено, що оподатковувані  господарські операції здійснювались  в межах договору про спільну діяльність, то належним  платником податку-покупцем  повинен бути Договір, а не  його учасник, як зазначено у податкових накладних.

За таких обставин у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позову, тобто рішення апеляційного суду про відмову у позові є законним і обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги непереконливі, висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки зводяться до помилкового  твердження про можливість віднесення до податкового кредиту  сум з господарських  операцій договору до його реєстрації особою - платником ПДВ, з використанням номера платника податку - учасника договору.

За правилами  ч.1 ст.224 КАС України (2747-15) , якщо апеляційний суд  не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,  а  рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 223, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу комунального підприємства "Одескомунтранс" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2005 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .