ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            14.06.2006

     Колегія суддів  Вищого  адміністративного  суду   України   в
складі: головуючого  судді  Ліпського  Д.В.,  суддів Амєліна С.Є.,
Гуріна М.І.,  Юрченка  В.В.,  Кобилянського  М.Г.,  розглянувши  в
порядку  письмового провадження касаційну скаргу гр.  Є на рішення
Рівненського міського суду від 25 липня 2004  року  та  на  ухвалу
апеляційного  суду  Рівненської області від 24 лютого 2004 року по
справі  за  його  скаргою  на  наказ  начальника  УМВС  України  в
Рівненській  області 

про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, поновлення на 

посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного 

прогулу, 

В С Т А Н О В И Л А:

     В грудні  2001  року  гр.  Є  звернувся до суду зі скаргою на
наказ начальника УМВС України в Рівненській області про звільнення
зі  служби  в  органах  внутрішніх справ,  поновлення на посаді та
стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

     Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від  24  лютого
2004   року   відхилена   апеляційна   скарга  гр.  Є  на  рішення
Рівненського міського суду від 25 червня 2004 року,  яким в позові
відмовлено.

     Не погоджуючись  з  зазначеними  судовими  рішеннями  позивач
звернувся з касаційною скаргою до Верховного  Суду  України,  який
своїм  листом  від  13  вересня  2005  року  направив її до Вищого
адміністративного суду України.

     У касаційній скарзі позивач просить ухвалу апеляційного  суду
Рівненської   області  від  24  листопада  2004  року  та  рішення
Рівненського міського суду від 25 липня  2004  року  скасувати,  а
справу направити на новий судовий розгляд, оскільки суди першої та
апеляційної інстанції неправильно застосували норми  матеріального
та  процесуального  права.  Посилається  та  те,  що  судами  дана
неправильна оцінка зібраним доказам.

     Заслухавши доповідь  судді  Вищого   адміністративного   суду
України,  перевіривши  доводи  касаційної  скарги  за  матеріалами
справи,  колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.

     Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом
начальника УМВС України  в  Рівненській  області  N  144  о/с  від
19 листопада 2001 року гр.  Є було звільнено за власним бажанням з
посади старшого інспектора чергового чергової частини ОР  ДПС  ДАІ
Рівненського  МВ  УМВС  України  у  Рівненській  області,  за його
власноручно написаним 28 вересня 2001 року рапортом.

     Судами правильно визнано неправомірним посилання позивача  на
необхідність  застосовувати  при розгляді його позовних вимог КЗпП
України  ( 322-08  ) (322-08)
        ,  оскільки  розгляд   скарг   рядового   або
начальницького  складу  ОВС щодо незаконності звільнення зі служби
на підставі  п.  40  Дисциплінарного  статуту  ОВС  проводиться  в
порядку, встановленому   главою   31-А   ЦПК   України  1963  року
( 1502-06 ) (1502-06)
        .

     Колегія суддів  Вищого  адміністративного  суду  України   не
приймає до уваги посилання у касаційній скарзі позивача на докази,
що  стосуються  підтвердження  тих  чи  інших  доказів,   оскільки
відповідно до ч.  1 ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
         суд касаційної
інстанції перевіряє правильність  застосування  судами  першої  та
апеляційної  інстанції норм матеріального та процесуального права,
правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази.

     Висновки суду першої інстанції про те,  що позивач не довів у
суді  своїх позовних вимог в частині вимушеності написання рапорту
про  звільнення,  не  суперечить  матеріалам  справи  та   вимогам
процесуального закону.

     Враховуючи наведене,   суд   першої   інстанції  обґрунтовано
відмовив у задоволенні вимог гр.  Є,  а суд апеляційної  інстанції
залишив без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на те,
що підстав для задоволення його позову немає.

     Рішення суду першої та апеляційної інстанцій  належним  чином
мотивовані  і  за  своїм  змістом  та  формою відповідають вимогам
процесуального закону.

     За таких обставин,  коли суд першої та апеляційної  інстанції
не  допустили  порушень  норм матеріального і процесуального права
при  ухвалені  судових  рішень  та  вчиненні  процесуальних   дій,
касаційна  скарга  підлягає  залишенню  без задоволення,  а судові
рішення - без змін.

     Керуючись ст.ст.  220,  222,  223, 224, 230, ч. 5 ст. 254 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
        , колегія суддів У Х В А Л И Л А:

     Касаційну скаргу  гр.  Є  залишити  без задоволення,  рішення
Рівненського міського суду від  25  червня  2004  року  та  ухвалу
апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2004 року -
без змін.

     Ухвала оскарженню не підлягає  та  набирає  законної  сили  з

моменту проголошення.