ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Співака В.I.
суддів Білуги С.В.
Карася О.В.
Заїки М.М.
Загороднього А.Ф.
при секретарі Парненко В.С.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу
ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 28.04.2005р. та ухвалу апеляційного суду Волинської області
від 21.07.2005р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення
Національної служби посередництва і примирення у Волинській
області про визнання незаконними наказів НОМЕР_1 від 17.12.2004р.
і НОМЕР_2 від 21.12.2004р. та стягнення компенсації за моральну
шкоду, -
встановила:
У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Луцького
міськрайонного суду Волинської області з позовом до відділення
Національної служби посередництва і примирення у Волинській
області про визнання незаконними наказів НОМЕР_1 від 17.12.2004р.
і НОМЕР_2 від 21.12.2004р. та стягнення компенсації за моральну
шкоду.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від
28.04.2005р. в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21.07.2005р.
апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Луцького
міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2005р. залишено
без змін.
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення
Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2005р.
та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21.07.2005р.
скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального
права.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення
судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції
наказом НОМЕР_3 від 20.02.2004р. був затверджений графік виїзду
працівників відділення Національної служби примирення і
посередництва у Волинській області на 2004р., згідно якого позивач
в грудні місяці 2004р. повинен був їхати в Любомльський район
Волинської області у відрядження. На виконання цього наказу
17.12.2004р. начальником відділення було видано наказ НОМЕР_1 про
службове відрядження в м. Любомль позивача терміном на два дні.
Того ж дня було виписано відрядне посвідчення на два дні з
21.12.2004р. Оскільки позивач 21.12.2004р. не виїхав у відрядження
до м. Любомль, начальником відділення було видано наказ НОМЕР_2
від 21.12.2004р., яким було внесено зміни до наказу НОМЕР_1 від
17.12.2004р., а саме замість позивача у відрядження до м. Любомль
було направлено іншого працівника, а пунктом 2 наказу НОМЕР_2 було
звернуто увагу позивача на недопустимість порушень ст. 10 Закону
України "Про державну службу" ( 3723-12 ) (3723-12)
. Позивач стверджував, що
з наказом НОМЕР_1 від 17.12.2004р. він не був ознайомлений та
йому не були виплачені добові на час перебування у відрядженні і
вартість проїзду, а тому про відрядження він не міг знати.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та
апеляційної інстанції щодо безпідставності вимог позивач, оскільки
підстави на які посилається позивач спростовується наступним.
Наказ НОМЕР_3 від 20.02.2004р. про затвердження графіку виїзду
працівників відділення Національної служби примирення і
посередництва у Волинській області на 2004р. був належним чином
доведений до відома позивачу. Крім того після видання
оскаржуваного наказу НОМЕР_1 від 17.12.2004р. позивачем того ж
дня була подана службова записка з проханням надати дозвіл на
відрядження.
Відповідно до п.п 4.2 п. 4 Положення про службові відрядження
в межах України працівників Національної служби примирення і
посередництва встановлено, що на службові відрядження в межах
відповідного регіону працівникам відділення Національної служби
примирення і посередництва грошовий аванс не виплачується.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може
досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними
обставини, що не були встановленні в судовому рішенні, та
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції правильно
дана правова оцінка обставин по справі, а тому касаційна скарга не
підлягає задоволенню, а рішення судів необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 212, 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення
Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2005р.
та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21.07.2005р. по
справі за позовом ОСОБА_1 до відділення Національної служби
посередництва і примирення у Волинській області про визнання
незаконними наказів НОМЕР_1 від 17.12.2004р. і НОМЕР_2 від
21.12.2004р. та стягнення компенсації за моральну шкоду - залишити
без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.I. Співак
Судді С.В. Білуга
О.В. Карась
М.М. Заїка
А.Ф. Загородній
Згідно з оригіналом Суддя С.В. Білуга