Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого:   Панченка О.Н. (доповідача),

суддів:  Весельської Т.Ф.,

Мироненка О.В.,

Смоковича М.I.,

Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову апеляційного суду Закарпатської області

від 27 вересня 2005 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 та Рокосівської сільської ради Хустського району Закарпатської області

про визнання частково недійсним державного акту на право приватної власності на землю,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2000 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Рокосівської сільської ради Хустського району Закарпатської області про скасування Державного акту про право приватної власності  на землю виданого ОСОБА_2 В ході судового засідання буди замінені сторони по справі, у якості позивачки залучено ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) та у якості відповідача -ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, відповідачка).

Позивачка ОСОБА_1, яка підтримала позов та просила скасувати Державний акт про право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_2, в частині земельної ділянки, на якій розміщений належний їй будинок та 1 м за фундаментом будинку, загальною площею 67, 9 м^2.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від  04 липня 2005 року позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від  27 вересня 2005 року рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 04 липня 2005 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

В касаційній скарзі позивачка просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи судове рішення про скасування рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову суд апеляційної інстанції посилався на те, що оскільки ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , чинної на момент розгляду справи, не довела і не подала суду доказів про те, що вона є власником або користувачем земельної ділянки, на якій розташований належний їй будинок, тому видачею ОСОБА_2 державного акту на право приватної власності на землю права ОСОБА_1 порушені не були.

Такі висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам, встановленим відповідно матеріалам справи, а рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається (а.с. 13), що Рішенням виконавчого комітету Рокосівської сільської ради НОМЕР_1 погоджено рішення загальних зборів колгоспників від 04 квітня  1988 року про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва жилого будинку.

Ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд вказане рішення колгоспників не витребували та не перевірили чи дійсно цим рішенням виділено ОСОБА_1 земельну ділянку і де саме.

Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. ст. 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Крім того, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу та постановляючи судове рішення, вийшов за межі позовної заяви  ОСОБА_1, якою вона просила визнати незаконним рішення Рокосівської сільської ради від 19 грудня 1996 року та частково недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2, фактично вирішивши спір про право ОСОБА_1 на земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин норми ст. 30 Земельного кодексу України (2768-14) в редакції 1990 року, вважаючи, що спірні правовідносини виникли з моменту придбання ОСОБА_1 за договором дарування від 05 вересня 1989 року будинку.

Проте з такими висновками апеляційного суду не можна погодитися, оскільки на момент придбання позивачкою ОСОБА_1 жилого будинку, 05 вересня 1989 року, діяв Земельний кодекс (2768-14) УРСР в редакції 1970 року, згідно з вимогами ст. 20 якого передбачалося, що право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільських рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

При цьому суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що судом першої інстанції при розгляді справи в судовому засіданні були оглянуті шнурові книги Рокосівської сільської ради (а.с. 41, 54), які підтверджували право користування ОСОБА_1 земельною ділянкою.

Оскільки порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, ухвалена постанова апеляційного суду Закарпатської області від  27 вересня 2005 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Закарпатської області від 27 вересня 2005 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Рокосівської сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання частково недійсним державного акту на право приватної власності на землю направити на новий апеляційний розгляд.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.