К/С № К-2587/06-К-1216/06
справа № 5/110-3/359-11/459
ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.06.2006 р.
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Конюшка К.В.
Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Степашка О.I.
при секретарі: Баську С.С.
за участю представників:
позивача Козарчука О.А.
відповідача Лазаренка I.В., Даниленко Я.П., Бондаренка С.В.,
Шилова А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у
Полтавській області та Прокуратури Полтавської області
на рішення Господарського суду Полтавської області від
01-08.09.2005 р.
та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 30.11.2005 р.
у справі за позовом Закритого акціонерного товариства
"Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія
"Укртатнафта"
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсним рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач подав позов про визнання недійсним рішення від
15.09.2000 р. № 732/23-2000/00152307/1201210 про донарахування
акцизного збору в сумі 28 104 709 грн., застосування фінансової
санкції в сумі 28 104 709 грн. та нарахування пені в сумі 2 439
500 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від
01-08.09.2005 р. позовні вимоги задоволені повністю. Визнано
недійсним вказане податкове рішення. Стягнуто з відповідача на
користь ТОВ "Вибор-К" витрати по сплаті держмита в сумі 85 грн. та
витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в
сумі 118 грн.
Ухвалою цього ж суду від 15.09.2005 р. виправлено у
резолютивній частині рішення щодо неправильності зазначення
найменування позивача у справі № 17/417 та викладено п. 3
резолютивної частини рішення від 01.09.2005р. (вступна та
резолютивна частини рішення) в іншій редакції, за якою судові
витрати стягнуто на користь Закритого акціонерного товариства
"Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія
"Укртатнафта".
Рішення мотивовано тим, що за період, який охоплювався
перевіркою, позивач не здійснював операцій, які були об'єктами
оподаткування згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про
акцизний збір" ( 18-92 ) (18-92)
від 26.12.1992 р. № 18-92 (в редакції від
18.11.1999 р., яка діяла на момент здійснення перевірки).
Київський міжобласний апеляційний господарський суд погодився
з місцевим господарським судом і ухвалою від 30.11.2005 р. вказане
рішення залишив без змін.
Відповідач та Прокуратура Полтавської області подали
касаційні скарги, якими просять скасувати вказані судові рішення
та ухвалити нове рішення про відмову задоволенні позовних вимог,
посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального
права. Вважають, що проведені позивачем операції підлягали
обкладенню акцизним збором, оскільки, виходячи із вимог ст. 2
Декрету, платниками акцизного збору є виробники підакцизних
товарів (послуг), у тому числі з давальницької сировини. Суди не
взяли до уваги, що законодавець при визначенні платника акцизного
збору не ставить його в залежність від права власності на
підакцизні товари, акцизний збір сплачується за місцем виробництва
товарів. Суд першої інстанції допустив порушення п. 1 ст. 158
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
оскільки мав викласти судове рішення у формі постанови, а також,
згідно із ст. 41 цього ж кодексу - здійснити фіксування судового
процесу технічними засобами.
Позивач у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу
та його представник в судовому засіданні просять касаційну скаргу
залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що
відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Прокуратура Полтавської області свого представника в судове
засідання 24.05.2006 р. та 05.06.2006 р. не направила, хоча про
дату, час та місце касаційного розгляду справи повідомлена
належним чином, що підтверджується відповідними поштовими
повідомленнями. Враховуючи викладене та виходячи із вимог ч. 4 ст.
221 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
справа розглядається без участі представника прокуратури.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи,
судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено таке.
В результаті проведеної Кременчуцькою ОДПI документальної
перевірки було складено акт від 12.05.2000 р., яким зафіксовано,
що позивач, у порушення вимог ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про акцизний збір" ( 18-92 ) (18-92)
, не включив до
оподаткованого обороту обсяг паливно-мастильних матеріалів, які
відвантажено власникам давальницької сировини.
Рішенням податкової інспекції від 15.09.2000 р. №
732/23-2000/00152307/12012/10 позивачу донараховано акцизного
збору в сумі 28 104 709 грн., застосовано фінансові санкції в сумі
28 104 709 грн. та нарахована пеня в сумі 2 439 500 грн.
Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів
попередніх інстанцій стосовно того, що податковою інспекцією
донараховано акцизний збір та застосовано штрафні санкції за
операціями, які відповідно до вимог Декрету № 18-92 не були
визначені, як об'єкт оподаткування у період, який перевірявся.
Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів "Про акцизний
збір" ( 18-92 ) (18-92)
(в редакції від 18.11.1999 року, яка діяла на
момент здійснення позивачем операцій, що були предметом перевірки
та на момент здійснення самої перевірки) (далі у тексті Декрет №
18-92) акцизний збір - це непрямий податок на споживачів
(одержувачів) окремих товарів (продукції), визначених законом як
підакцизні, що стягується з них під час здійснення оборотів з
продажу (інших видів відчуження) таких товарів (продукції),
вироблених на митній території України, або при імпортуванні
(ввезенні, пересиланні) таких товарів (продукції) на митну
територію України. Акцизний збір включається до ціни підакцизних
товарів.
Відповідно до п. "а" ст. 3 Декрету № 18-92 ( 18-92 ) (18-92)
об'єктом
оподаткування акцизним збором є обороти з реалізації вироблених в
Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну
на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі
товарів (продукції) або з частковою їх оплатою.
За змістом ст. 6 Декрету № 18-92 ( 18-92 ) (18-92)
суми акцизного
збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно,
виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за
встановленими ставками.
Таким чином, законодавець чітко встановив, що об'єктом
оподаткування є обороти з реалізації підакцизних товарів
(продукції), зазначивши спосіб реалізації: продаж, обмін на інші
товари (продукцію, роботи, послуги), безплатна передача товарів
(продукції) або з частковою їх оплатою. Суми акцизного збору
визначаються платником виходячи саме із обсягів реалізації товарів
(продукції) за встановленими ставками.
Враховуючи те, що вказані види відчуження товарів (продукції)
за своєю правовою природою є цивільно-правовими категоріями та
виходячи із вимог цивільного законодавства, суди правильно
зазначили, що реалізація товарів має обов'язковий наслідок -
перехід на них права власності від суб'єкта, який реалізує товар
певним способом, тобто здійснює розпорядження останнім, до
суб'єкта який придбаває такі товари.
Внаслідок дослідження умов договорів з переробки нафтової
сировини, укладених позивачем із замовниками, суди дійшли
висновку, що ці договори є договорами підряду, які не передбачають
передачу замовником переробнику (позивачу) права власності на
сировину та готову продукцію або можливості реалізації такої
продукції останнім.
За таких обставин, встановивши, що за період, який
охоплювався перевіркою, позивач не здійснював операцій по
реалізації підакцизних нафтопродуктів, виготовлених із сировини
замовника, суди дійшли обгрунтованого висновку про відсутність у
нього підстав для оподаткування акцизним збором такої продукції.
При цьому, суди правильно виходили з того, що на час здійснення
вказаних операцій передача замовнику виготовлених з його
матеріалів товарів (продукції) (обсяги відвантаження підакцизної
продукції) не підпадало під поняття "оборотів з реалізації" і така
передача не була визначена законодавцем, як об'єкт оподаткування.
Суд касаційної інстанції знаходить помилковою позицію
відповідача стосовно того, що позивач, здійснивши відвантаження
замовнику підакцизної продукції, мав обов'язок включити до
оподаткованих оборотів обсяг такої продукції лише тому, що ст. 2
Декрету № 18-92 ( 18-92 ) (18-92)
визначено платником акцизного збору
виробників підакцизних товарів, у тому числі з давальницької
сировини. При цьому суд виходить з того, що тільки за наявності
об'єкта оподаткування акцизним збором (реалізація продукції певним
способом) у суб'єктів, зазначених у ст. 2 вказаного декрету,
виникав обов'язок сплачувати акцизний збір.
Решта доводів відповідача, викладених в касаційній скарзі,
суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки вони
обгрунтовуються приписами Декрету № 18-92 ( 18-92 ) (18-92)
із змінами,
внесеними Законом України від 22.03.2001 р. № 2324-III ( 2324-14 ) (2324-14)
. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в
часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують
відповідальністю особи (Рішення Конституційного Суду України від
09.02.1999 р. № 1-рп/99 ( v001p710-99 ) (v001p710-99)
).
Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції
норм процесуального права, а саме, здійснення розгляду справи без
фіксування технічними засобами та викладення судового рішення у
формі "рішення", суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки такі
порушення не призвели до неправильного вирішення справи. При цьому
враховує, що протоколом судового засідання не зафіксовано те, що
відповідач заперечував проти розгляду справи без такої фіксації.
За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної
інстанції щодо неправомірності прийнятого податкового-повідомлення
рішення про визначення позивачу суми акцизного збору, нарахування
пеня та штрафних санкцій відповідають нормам матеріального права.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд касаційної
інстанції, -
У Х В А Л И В:
Касаційні скарги Кременчуцької об'єднаної державної
податкової інспекції у Полтавській області та Прокуратури
Полтавської області залишити без задоволення, а рішення
Господарського суду Полтавської області від 01-08.09.2005 р.,
уточнене ухвалою від 15.09.2005 р., та ухвалу Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 30.11.2005 р. -
без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді К.В. Конюшко
Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло
О.I. Степашко
Ухвалу складено у повному обсязі 13.06.2006 р.