ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
05.04.2006
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі: головуючого судді Маринчак Н.Є., суддів:
Васильченко Н.В., Горбатюка С.А., Харченка В.В., Чалого С.Я., при
секретарі Кулеші А., розглянувши в судовому засіданні в порядку
касаційного провадження адміністративну справу за позовом гр. Б.
до Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі міста
Харкова про визнання податкового повідомлення N 0000041730/0 від
19 лютого 2003 року недійсним, за касаційною скаргою гр. Б на
постанову судової палати з цивільних справ апеляційного суду
Харківської області від 3 листопада 2005 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2003 року гр. Б. звернулася з позовною заявою до ДПІ
в Комінтернівському районі м. Харкова про визнання податкового
повідомлення ДПІ в Комінтернівському районі м. Харкова
N 0000041730/0 (а. с. 13) від 19.02.2003 року недійсним. Позовні
вимоги ґрунтувалися на тому, що при визначенні розміру податку, що
підлягав сплаті позивачем та винесенні зазначеного повідомлення,
відповідачем неправомірно було застосовано ставки прибуткового
податку з громадян з урахуванням Указу Президента України "Про
збільшення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян"
( 519/94 ) (519/94)
, оскільки до застосування підлягав розмір мінімальної
заробітної плати, як це встановлено Декретом Кабінету Міністрів
України "Про прибутковий податок з громадян " ( 13-92 ) (13-92)
.
В процесі розгляду справи позивачем було додано додаткове
обґрунтування позовних вимог (а. с. 92), відповідно до якого
позивач повідомив про сплату визначеного йому податкового
зобов'язання в сумі 1850 грн. самостійно, та в сумі 4560,96 грн. -
роботодавцем позивача.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від
15 липня 2005 року позовні вимоги було задоволено, визнано
недійсним повідомлення N 0000041730/0 від 19 лютого 2003 року
(а. с. 117)
Вищезазначене рішення мотивоване тим, що на підставі акта
перевірки Державної податкової інспекції у Київському районі міста
Харкова N 775/23-6/30320642 від 28.02.2005 р. (а. с. 93),
платіжними дорученнями від 11.03.2005 р. (а. с. 103) Товариством з
обмеженою відповідальністю "Велтон.Агроком.Холдинг" було
перераховано суму прибуткового податку з громадян, нараховану за
особистим рахунком гр. Б. (а. с. 101).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що Декретом Кабінету
Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
відповідальність за утримання, розмір, строки та порядок сплати
прибуткового податку з фізичних осіб, які працюють на
підприємстві, несе само підприємство. Оскільки прибутковий податок
за 2002 рік з гр. Б. було перераховано до бюджету в повному
обсязі, подвійна сплата податків чинним законодавством не
передбачена, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги
позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За наслідками розгляду апеляційної скарги ДПІ у
Комінтернівському районі міста Харкова постановою судової палати з
цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 3
листопада 2005 року вищезазначене рішення місцевого суду
скасовано, в позові відмовлено.
Постанова мотивована правомірністю застосування ставок
прибуткового податку з громадян з урахуванням Указу Президента
України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян" ( 519/94 ) (519/94)
.
Не погоджуючись з постановою від 3 листопада 2005 року гр. Б.
звернулася з касаційною скаргою, у якій просить зазначену
постанову скасувати, рішення Комінтернівського районного суду
м. Харкова від 15 липня 2005 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тією обставиною, що при винесенні
оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не було взято
до уваги перерахування коштів, здійснене юридичною особою -
роботодавцем позивача, та не було застосовано норми підпункту
4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
стосовно наявного конфлікту
інтересів у застосуванні нормативно-правових актів.
Зокрема скаржник посилається на статтю 7 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
,
згідно з якою ставки прибуткового податку розраховуються виходячи
з мінімальної заробітної платні, та на неприпустимість
застосування при розрахунку нормативних актів, які мають нижчу
юридичну силу - Указу Президента України "Про збільшення
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян" ( 519/94 ) (519/94)
, та
Інструкції про прибутковий податок з громадян, затверджену наказом
Головної державної податкової інспекції N 12 ( z0064-93 ) (z0064-93)
від
21.04.93 р.
У запереченнях на касаційну скаргу ДПІ у Комінтернівському
районі м. Харкова посилається на правомірність винесення
оспорюваного рішення та застосування Указу Президента України "Про
збільшення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян"
( 519/94 ) (519/94)
, з огляду на те, що Ухвалою Конституційного Суду
України від 21 березня 2002 року N 9-у/2002 ( v009u710-02 ) (v009u710-02)
було
відмовлено у відкритті конституційного провадження за
конституційними поданням 53 народних депутатів України щодо
відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Указу Президента
України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки
прогресивного оподаткування доходів громадян".
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги
колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав:
Відповідно до частини 1 статті 10 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня
1992 року N 13-92 ( 13-92 ) (13-92)
(який був чинним на момент винесення
оспорюваного рішення) підприємства, установи і організації усіх
форм власності, фізичні особи - суб'єкти підприємницької
діяльності після закінчення кожного місяця, але не пізніше строку
одержання в установах банків коштів на виплату належних громадянам
сум зобов'язані перераховувати до бюджету суми нарахованого і
утриманого прибуткового податку за минулий місяць.
Частиною 3 статті 20 вищеназваного Декрету ( 13-92 ) (13-92)
передбачено, що не утримані (утримані не повністю або
несвоєчасно), а також не перераховані до бюджету суми податку, що
підлягають стягненню, стягуються у безспірному порядку податковим
органом з підприємств, установ, організацій і фізичних осіб -
суб'єктів підприємницької діяльності, що виплачували доходи
громадянам. З громадян, які займаються підприємницькою діяльністю
і не мають розрахункових рахунків в установах банків, стягнення
прибуткового податку провадиться через нотаріальні контори за
виконавчими написами або у судовому порядку.
Вищезазначеними правовими нормами обов'язок утримання
прибуткового податку та відповідальність за його несвоєчасну
сплату покладено на осіб, які виплачують кошти громадянам.
Як вбачається з декларації про доходи, одержані з 1 січня по
31 грудня 2002 року (а. с. 18), яку було подано позивачем до
відповідача, позивачем за 2002 рік було одержано 23187,60 грн.
доходу не за основним місцем роботи (за сумісництвом, за
договорами цивільно-правового характеру, за виконання разових та
інших робіт, дивіденди, авторські винагороди). З зазначеного
доходу було утримано 4637,52 грн. податку.
Відповідно до абзацу 4 статті 12 Інструкції про прибутковий
податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної
податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року N 12
( z0064-93 ) (z0064-93)
, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України
9 червня 1993 р. за N 64, в разі, якщо громадяни, які виконують
роботи на основі договорів підряду та інших договорів
цивільно-правового характеру, при укладанні договорів не
пред'являють платіжного повідомлення (патенту) і свідоцтва про
реєстрацію підприємницької діяльності, із доходів, що виплачуються
громадянам за виконані роботи (надані послуги), підприємства,
установи, організації і фізичні особи - суб'єкти підприємницької
діяльності утримують прибутковий податок за ставкою 20 відсотків.
Отже, згідно з викладеними нормами, обов'язок з утримання
прибуткового податку з доходів позивача, отриманих не за основним
місцем роботи, несе не позивач, а юридичні особи, які виплачували
позивачу доход.
Натомість оскаржуваним рішенням N 0000041730/0 від 19 лютого
2003 року суму податкового зобов'язання було визначено саме
позивачу.
Крім того, оскаржуваним рішенням, на підставі підпункту 4.2.2
пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
позивачу було визначено суму
податкового зобов'язання зі сплати прибуткового податку з
робітників та службовців.
Однак визначення такого податку відсутнє серед податків та
зборів, передбачених Законом України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
.
З огляду на викладене, постанова судової палати з цивільних
справ апеляційного суду Харківської області від 3 листопада
2005 року вбачається такою, що винесена без дослідження всіх
обставин справи, та надання належної оцінки всім зібраним по
справі доказам та посиланням сторін. Зазначена постанова містить
лише правову оцінку застосування ставки прибуткового податку з
громадян з урахуванням Указу Президента України "Про збільшення
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян" ( 519/94 ) (519/94)
, та
розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Декретом
Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з
громадян" ( 13-92 ) (13-92)
.
Однак рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від
15 липня 2005 року, яким позовні вимоги було задоволено, також не
можна визнати законним і обґрунтованим, зважаючи на
нижчевикладене.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема акта перевірки
Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова
N 775/23-6/30320642 від 28.02.2005 р. (а. с. 93) та платіжних
доручень від 11.03.2005 р. (а. с. 103), Товариству з обмеженою
відповідальністю "Велтон.Агроком.Холдинг" було нараховано та
вказаним підприємством сплачено 1520,32 грн. прибуткового податку
з громадян та 3040,64 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Отже, є
безпідставними посилання суду першої інстанції, викладені в
рішенні від 15 липня 2005 року про те, що нараховані позивачу
зобов'язання було сплачено юридичною особою за позивача, оскільки
такі зобов'язання було виконано лише частково.
Вказаним рішенням також не було надано належної правової
оцінки посиланням позивача на неправомірність застосування ставок
прибуткового податку з громадян з урахуванням Указу Президента
України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян" ( 519/94 ) (519/94)
.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі
обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
підставою для скасування судових рішень судів першої та (або)
апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий
розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права,
які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи
і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про
наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та
скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з
направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
колегія суддів У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу гр. Б. задовольнити частково.
Постанову судової палати з цивільних справ апеляційного суду
Харківської області від 3 листопада 2005 року та рішення
Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 липня 2005 року
- скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення.