ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
15.03.2006 Справа N 2-754/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Цуркана М. І. (головуючого), Карася О. В., Степашка О. І.,
Ланченко Л. В., Шипуліної Т. М. при секретарі Липі В. А. за
участі: представника позивача Ш. представника відповідача П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у H-ському районі м. Києва на
рішення господарського суду м. Києва від 10.08.2005 та ухвалу
Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 по
справі N 25/198 за позовом Акціонерного товариства закритого типу
"XXX" до Державної податкової інспекції у H-ському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
встановив:
14.07.2005 Позивач (АТЗТ "XXX") звернувся до суду із позовними
вимогами про визнання недійсним та таким, що не відповідає закону
Акт перевірки Державної податкової інспекції у H-ському районі м.
Києва (далі - ДПІ) від 18.12.2004 N 077/26-7/23317159 та визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ від 21.12.2004 N
981-267-23317159/16393/0.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.08.2005, залишеним
без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від
15.11.2005, позов було частково задоволено щодо визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ від 21.12.2004 NN
981-267-23317159/16393/0, від 17.01.2005 N
981-267-23317159/16393/1, від 31.03.2005 N
981-267-23317159/16393/2 та від 27.04.2005 N
981-267-23317159/16393/2. Провадження у справі стосовно визнання
недійсним Акта перевірки ДПІ від 18.12.2004 N 077/26-7/23317159
припинено.
14.12.2005 Відповідач (далі - ДПІ) звернувся із касаційною скаргою
до Вищого адміністративного суду України, посилаючись на порушення
апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а
саме вимог ст. 13 Закону України N 2535 "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
та ст.ст. 116, 120, 125 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
.
Скаржник також послався на рішення Київської міської ради від
04.03.99 N 148/249, оскільки вважає, що відбулась передача будівлі
і разом з цим об'єктом до них перейшло право користування
земельною ділянкою. І оскільки в автоматизованій системі "Кадастр"
земельна ділянка по вул. Р-ській, 99 зареєстрована за АТЗТ "XXX"
на підставі технічного звіту про встановлення зовнішніх меж
користування, Скаржник вважає свої дії щодо донарахування
податкового зобов'язання з плати за землю правомірними, тому
Скаржник просить рішення господарського суду м. Києва від
10.08.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суд
від 15.11.2005 скасувати, винести рішення, яким позовні вимоги
залишені без задоволення.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив,
що земельний податок сплачується тільки власниками або
землекористувачами земельних ділянок, які отримали земельну
ділянку у власність або у користування, що підтверджується
відповідним державним актом та при умові внесення відповідних
даних до земельного кадастру, який є підставою для нарахування
земельного податку.
На підставі зазначеного, Позивач просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а рішення судів без змін.
Перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на неї,
заслухавши рішення судів першої та апеляційної інстанції,
представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню, а дана справа направленню на
новий розгляд з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, ЗАТ "XXX" за інвестиційними
договорами від 25.02.2002 N 37 та від 12.06.2002 N 1 згідно акта
прийому-передачі частини нежилого будинку N 99 по вул. Р-ській,
ЗАТ "XXX" (інвестор) прийняв частину будинку площею 937,9 кв.м та
843,8 кв.м під реконструкцію.
Відповідно до ст. 2 Закону України від 03.07.92 N 2535 "Про плату
за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
використання землі в Україні є платним.
Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або
орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки
земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких
не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку,
визначеному цим Законом ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та
землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди
про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Згідно ст. 5
цього Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
об'єктом плати за землю є земельна
ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності
або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати
за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки
(паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Відповідно до інвестиційного договору від 25.02.2002 N 37 ЗАТ
"XXX" мав оформити право користування земельною ділянкою, на якій
знаходиться частина нежилого будинку N 99 по вул. Р-ській в м.
Києві, однак на час звернення до господарського суду з даним
позовом (14.07.2005) та на час розгляду в Вищому адміністративному
суді України, Позивач ЗАТ "XXX" вимоги щодо оформлення права
користування земельною ділянкою відповідно п. 2.2.3 інвестиційного
договору від 25.02.2002 N 37 не виконав. Хоча в рішеннях судів
першої та другої інстанції зазначено, що матеріали справи свідчать
про те, що Позивачем здійснюються дії щодо належного оформлення
користування земельною ділянкою, тобто вини Позивача у відсутності
оформлених документів на право користування земельною ділянкою
немає. Отже, його позовні вимоги підлягали задоволенню, але суди
не посилаються на конкретні матеріали справи, щоб свідчили про
наведене, а суд касаційної інстанції взагалі не вбачає в таких у
справі. Тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України
вважає, що рішення судів, котрі вважали донарахування Відповідачем
податку за землю в розмірі 103540,09 грн. за період з 2002 по 2004
роки та податкові повідомлення-рішення ДПІ від 21.12.2004 N
981-267-23317159/16393/0, від 17.01.2005 N
981-267-23317159/16393/1, від 31.03.2005 N
981-267-23317159/16393/2 та від 27.04.2005 N
981-267-23317159/16393/2 необґрунтованими та безпідставними, не
ґрунтуються на законі та матеріалах справи. В цій частині рішення
мають бути скасовані і направлені на новий розгляд для усунення
недоліків, зазначених вище. Що ж до позовних вимог про визнання
недійсним та таким, що не відповідає вимогам закону Акт перевірки
ДПІ від 18.12.2004 N 077/26-7/23317159, колегія суддів
погоджується з тим, що правомірно припинена справа щодо зазначеної
позовної вимоги.
З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що суди першої
та другої інстанцій справу розглянули при неповно встановлених
обставинах.
В зв'язку з наведеним касаційну скаргу Державної податкової
інспекції у H-ському районі м. Києва задовольнити частково,
рішення судів першої та другої інстанції підлягають частковому
скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 10.08.2005 та ухвалу
Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 по
справі N 25/198 частково скасувати в частині визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень. Справу N 25/198 направити на новий
розгляд до господарського суду м. Києва.
В частині припинення провадження щодо визнання недійсним Акта
перевірки ДПІ від 18.12.2004 N 077/26-7/23317159 залишити без
змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню не
підлягає.
Головуючий М. І. Цуркан
Судді: О. В. Карась
О. І. Степашко
Л. В. Ланченко
Т. М. Шипуліна