К-4880/08 Про зарахування періоду роботи до страхового стажу, та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії - 22.12.2009 Прийняття

розглянувши в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2008 року у справі за позовом прокурора Жовтневого району міста Маріуполя в інтересах ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя, третя особа приватне підприємство "Консоль"про зарахування періоду роботи до страхового стажу, та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, до відома,-

У грудні 2006 року Прокурор Жовтневого району міста Маріуполь Донецької області в інтересах ОСОБА_5 звернувся до Жовтневого районного суду міста Маріуполь з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя (надалі –УПФУ в Жовтневому районі міста Маріуполя, відповідач), третя особа приватне підприємство "Консоль"(надалі –ПП "Консоль") про зарахування періоду роботи до страхового стажу, та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії.

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 вересня 2007 року відмовлено прокурору Жовтневого району міста Маріуполь Донецької області в задоволенні позову.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суд від 04 березня 2008 року скасовано постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполь від 03 вересня 2007 року та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги прокурора Жовтневого району міста Маріуполь Донецької області в інтересах ОСОБА_5 задоволено, зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполь Донецької області зарахувати ОСОБА_5 період його роботи з 01 січня 2004 року по 30 червня 2004 року на ПП "Консоль" до страхового стажу та зробити йому перерахунок пенсії з урахуванням цього страхового стажу.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2008 року Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполь звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановила наступне.

Статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_5 є пенсіонером за віком з 1990 року. Однак, після виходу на пенсію продовжував працювати про що свідчать записи в його трудовій книжці.

Згідно частини 4 статті 42 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"№1058 від 09 липня 2003 року, якщо особа після призначення пенсії продовжує працювати, їй проводиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

ОСОБА_5 звернувся до Управління Пенсійного фонду Жовтневого району міста Маріуполя Донецької області за перерахунком пенсії з зарахуванням страхового стажу за період з 01 січня 2004 року по 30 червня 2004 року –часу його роботи в ПП "Консоль".

Однак, ОСОБА_5 при перерахунку пенсії у 2006 році не був врахований до страхового стажу період роботи в ПП "Консоль"з 1 січня 2004 року по 30 червня 2004 року, оскільки ПП "Консоль"не сплачувало страхові внески до Пенсійного фонду України за вказаний період в розмірі 32-32.2%.

Відповідно до положень частини 1 статті 14, статті 15 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"фізичні та юридичні особи є страхувальниками для фізичних осіб, що працюють у них на умовах трудового договору (контракту) та платниками страхових внесків до Пенсійного фонду України і у відповідності з вимогами Закону зобов'язані нараховувати на суми фактичних витрат на оплату праці працівників страхові внески в розмірі 32% ( на момент виникнення спірних правовідносин) та сплачувати їх у встановленому порядку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ПП "Консоль"на час сплати страхових внесків було платником єдиного податку та за вказаний період з 1 січня 2004 року по 30 червня 2004 року сплатило єдиний податок, але не нараховувало та не сплачувало до Пенсійного фонду України страхові внески у розмірі 32-32.2% від загального фонду оплати праці, оскільки згідно пункту 6 Указу Президента України №746/99 (746/99) від 29 червня 1999 року суб’єкт підприємницької діяльності, що сплачує єдиний податок не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 3 вказаного Указу (746/99) відділення Державного казначейства України повинні були перераховувати до Пенсійного фонду України 42% від суми єдиного податку, що надходить від підприємства до бюджету.

Згідно положень Закону України "Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності у зв'язку з неперерозподілом Державним Казначейством України частки податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - 1 кварталу 2005 року" (3583-15) № 3583 - 1У від 16 березня 2006 року суми внесків до Пенсійного фонду України суб’єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування обліку та звітності, якими були сплачені податки в складі єдиного податку згідно чинного законодавства протягом 2004 року –1-го кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки, у зв’язку з застосуванням Державним казначейством України норм чинного на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"від 23 грудня 2004 року (2285-15) –не можна вважати заборгованістю.

Беручи до уваги вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що право ОСОБА_5 на пенсійне забезпечення не може бути залежним від дій державних органів, а саме: Державного казначейства, яке не провело перерозподілу сплачених підприємством податків.

Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що апеляційний суд повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятих у справі судових рішень, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2008 року –відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2008 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав у строки та порядку, передбаченому ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .