К-21192/08-С Про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги - 17.12.2009 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги до 5 травня,-

Постановою Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 08 серпня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії відповідача про відмову у виплаті разової грошової допомоги на оздоровлення позивачу у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат за 2004,2005,2007 роки згідно вимог ст..48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) неправомірними та стягнуто недоплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2004 рік -2007 рік 5 043 гривні 30 копійок. Визнано дії відповідача про відмову позивачу у виплаті разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних розмірів пенсії за віком за 2007 та 2008 роки згідно вимог ст..13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" (3551-12) неправомірними та стягнуто недоплачену одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2007-2008 року –6 364 гривні 48 коп.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції, Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради подало касаційну скаргу в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в заявленому позові.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи позивач належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і є інвалідом другої групи за захворюванням, пов’язаним з ліквідацією аварії на ЧАЕС.

Відповідно до абз. 3,4 ч.4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"щорічна допомога інвалідам 2 групи –у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що розміри мінімальних заробітних плат, які повинні бути виплачені позивачеві, відповідають нормам Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Законом України "Про державні соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії" (2017-14) передбачено, що мінімальний розмір заробітної плати визначається виключно Законами України. При цьому Закони, які встановлювали мінімальні заробітні плати, не містили обмежень щодо застосування норм статті 48 Закону "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Закони України про щорічні державні бюджети, не містили будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив виплату щорічної допомоги на оздоровлення, чим порушив вказане право позивача. Тому правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2004,2005,2007роки.

Однак, стягнувши спірну суму з Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради, суд першої та апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належними відповідачем по всіх заявлених вимогах.

Відповідно до ст. 63 Закону № 796-ХП фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Відповідно до ст.1 Положення про Державне казначейство України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232 (1232-2005-п) , державне казначейство є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковане.

Статтею 4 п.7 цього Положення передбачено, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетом Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством і перераховує розподілені кошти за належністю.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради на користь позивача певних сум, суди не з’ясували, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати цих сум, з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо. Суди не дослідили і не проаналізували Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації цих виплат.

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що інваліди війни 2 групи мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , "Про Державний бюджет України на 2008 рік" встановлено виплату цієї допомоги інвалідам ІІ групи у 2007–360 грн. і у 2008 році -400 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , "Про Державний бюджет України на 2008 рік"

Однак, суди, задовольняючи позов, не врахували вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суди застосували недіючу норму права.

Посилання суду апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, та №10-рп/2008 від 22.05.2008 якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007, 2008 роки дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки ці рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 та 2008 роки відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007, 2008 роки є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради задовольнити частково.

Постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 08 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги до 5 травня задовольнити частково.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005,2007 роки в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у виплаті разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних розмірів пенсії за віком за 2007 та 2008 роки згідно вимог ст..13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) відмовити.