головуючий, судді Бившева Л.І., Голубєва Г.К., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сведвуд Україна"(далі –ТОВ "Сведвуд Україна")

на постанову господарського суду Закарпатської області від 07.03.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2007

у справі № 7/18-2007 (22а-184/07)

за позовом ТОВ "Сведвуд Україна"

до державної податкової інспекції у Рахівському районі Закарпатської області (далі –ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Яцка В.Ф.,

відповідача –Майора І.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 19.07.2006 № 812351/0/796/22069601/5484, від 09.08.2006 № 812351/1, від 13.10.2006 № 812351/2/1071/22069601/8398 та від 22.12.2006 № 812351/3/1408/22069601/11610 з мотивів їх прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 07.03.2007 у позові відмовлено з мотивів відсутності факту сплати позивачем до бюджету ПДВ у сумі 310 169 грн. у попередньому звітному періоді та незаконним включенням позивачем сплаченого при імпорті товару ПДВ у розмірі 91550 грн. до суми податку, що підлягає бюджетному відшкодування за квітень 2006 року.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2007 назване рішення було залишено без змін з причин відсутності доказів надмірної сплати ПДВ до бюджету.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ТОВ "Сведвуд Україна"просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про сплату ним постачальникам ПДВ у розмірі 310169 грн. у складі ціни товару у березні 2006 року за податковими накладними, складеними у лютому 2006 року, що цілком відповідає вимогам підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". До того ж, за посиланням позивача, податковим органом під час проведення перевірки не було встановлено факту невиконання контрагентами позивача своїх податкових зобов’язань зі сплати відповідних сум ПДВ до бюджету.

Розглянувши клопотання скаржника про заміну ТОВ "Сведвуд Україна"на товариство з обмеженою відповідальністю "Бичківська меблева фабрика"(далі –ТОВ "Бичківська меблева фабрика") внаслідок зміни назви позивача за рішенням позачергових загальних зборів ТОВ "Сведвуд Україна"від 26.08.2009 № 1/08-2009, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне здійснити відповідну заміну учасника провадження його правонаступником в порядку статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- в ході проведення ДПІ виїзної позапланової перевірки з питань достовірності нарахування ТОВ "Бичківська меблева фабрика"суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за квітень 2006 року, оформленої актом від 03.07.2006 № 37/2351/22069601, було виявлено факт порушення позивачем підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" шляхом включення до розрахунку суми бюджетного відшкодування за квітень 2006 року суми податкового кредиту у розмірі 310 169 грн., сформованого за результатами фактичної сплати ПДВ постачальникам у березні 2006 року, однак за податковими накладними, які було складено у лютому 2006 року;

- за наслідками цієї перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.07.2006 № 812351/0/796/22069601/5484, згідно з яким позивачеві було визначено суму завищення бюджетного відшкодування у розмірі 310169 грн.;

- інші оспорювані податкові повідомлення-рішення за своїм змістом дублюють зазначене рішення податкового органу, позаяк були прийняті в ході процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 19.07.2006 № 812351/0/796/22069601/5484 та внаслідок залишення його без змін.

Основним мотивом для відмови у позові судами зазначено відсутність доказів фактичної надмірної сплати ПДВ до бюджету. Так, зазначений висновок судом першої інстанції було зроблено на підставі порівняння обсягів оподатковуваних операцій позивача за останні 12 місяців, що передували звітному (квітню 2006 року), із здійсненими позивачем експортними операціями, які оподатковуються за нульовою ставкою.

Однак в даному разі такий аналіз фактичних даних є зайвим, позаяк наведений факт є лише свідченням перевищення обсягу неоподатковуваних операцій позивача над операціями, які є об’єктом оподаткування. Для встановлення ж факту надмірного надходження ПДВ до бюджету у спірній сумі необхідно досліджувати обставини щодо сплати відповідних сум податку постачальниками позивача, а не частку оподатковуваних операцій позивача у його господарській діяльності.

Водночас слід зазначити, що за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги). Факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Однак у матеріалах справи відсутні будь-які посилання на зазначені обставини. Причиною ж виникнення спору стало питання щодо правомірності заявлення позивачем до відшкодування у квітні 2006 року суми ПДВ, сплаченої постачальникам у ціні товару у попередньому звітному періоді (березень 2006 року) за податковими накладними за лютий 2006 року.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 цього пункту встановлено, що у разі якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 5.12.4 підпункту 5.12 пункту 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 (z0250-97) , залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 26 податкової декларації поточного звітного податкового періоду та переноситься до рядка 23.2 податкової декларації наступного звітного періоду).

Як вбачається з установлених судами обставин справи, у податковій декларації за квітень 2006 року позивачем було заявлено до відшкодування суму ПДВ 599 618 грн., у тому числі й 310 169 грн. податкового кредиту, сформованого за податковими накладними у лютому 2006 року та оплаченого у березні 2006 року.

Виходячи з правової сутності бюджетного відшкодування, яку розкрито у пункті 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визначальною умовою бюджетного відшкодування податку виступає фактична сплата сум податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг) в попередніх звітних податкових періодах, незалежно від того, в якому з попередніх податкових звітних періодах була здійснена поставка.

Відтак з огляду на установлений судами факт сплати позивачем ПДВ у сумі 310 169 грн. у березні 2006 року постачальникам товарів, які було отримано в лютому 2006 року (що, до речі, не заперечується відповідачем), висновок судів про безпідставність включення цієї суми до розрахунку суми бюджетного відшкодування у квітні 2006 року є помилковим.

Незрозумілими є і висновки суду першої інстанції щодо неправомірного заявлення позивачем до відшкодування у квітні 2006 року суми ПДВ у розмірі 91550 грн., що складається із сплачених з імпортних операцій сум податку у березні 2006 року. Адже зазначена сума взагалі не оспорювалася за цим позовом, тоді як суд першої інстанції не обґрунтував необхідність такого виходу за межі позовних вимог.

Отже, оскільки судами було з достатньою повнотою установлено обставини цієї справи, однак цим обставинам надано невірну юридичну оцінку, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Замінити позивача у справі –товариство з обмеженою відповідальністю "Сведвуд Україна"його правонаступником –товариством з обмеженою відповідальністю "Бичківська меблева фабрика".

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бичківська меблева фабрика"задовольнити.

3. Постанову господарського суду Закарпатської області від 07.03.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2007 у справі № 7/18-2007 (22а-184/07) скасувати.

4. Позов задовольнити.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 19.07.2006 № 812351/0/796/22069601/5484, від 09.08.2006 № 812351/1, від 13.10.2006 № 812351/2/1071/22069601/8398 та від 22.12.2006 № 812351/3/1408/22069601/11610.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бичківська меблева фабрика"3,40 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, 1,70 грн. –з апеляційної скарги та 1,70 грн. –з касаційної.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.