Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я.,

Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області на постанову Іванківського суду Київської області від 11 лютого 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду 25 червня 2009 року у справі № 2-а-25/08 за позовом ОСОБА_6 до Управління праці і соціального захисту населення Поліської районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити дії, -

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Управління праці і соціального захисту населення Поліської районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області про визнання бездіяльності неправомірною щодо відмови у виплаті їй недоотриманих сум, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Постановою Іванківського суду Київської області від 11 лютого 2008 року, змінено постановою Київського апеляційного адміністративного суду 25 червня 2009 року, позов задоволено частково. Визнано дії відповідачів неправомірними та зобов'язано здійснити виплати, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області просить скасувати зазначені судові рішення, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ої категорії, інвалідом 2-ої групи, проживає у с. Зірка Поліського району Київської області, яке відповідно до постанови КМУ № 106 від 23.07.1991 року (106а-91-п) відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" повинна виплачуватися щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 2 групи - у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

З матеріалів справи вбачається, що виплата одноразової грошової допомоги позивачу була здійснена 23.06.2007 року (а.с. 19). Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року (489-16) передбачена виплата разової допомоги на оздоровлення у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету зас?тосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подо?лання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом су?перечать один одному. При наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.".

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) фактично змінено положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України про Державний бюджет України на 2007 рік (489-16) .

Оскільки відповідачем грошова допомога на оздоровлення була виплачена 23.06.2007 року позивачу у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бю?джет України на 2007 рік, то суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статті 37 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

у зоні посиленого радіологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 39 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

у зоні посиленого радіологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"( справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) ( є неконституційними ), положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , за якою була встановлена щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 09.07.2007 року.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині виплат у 2007 році, починаючи з 09.07.2007р.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Іванківському районі Київської області відхилити, а постанову Іванківського суду Київської області від 11 лютого 2008 року, змінену постановою Київського апеляційного адміністративного суду 25 червня 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.