Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року та на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про зобов’язання перерахувати пенсію,

20 серпня 2008 року ОСОБА_6 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області з позовом про визнання неправомірними дій відповідача щодо невиплати пенсії та додаткової пенсії в розмірах, встановлених ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов’язання відповідача здійснити перерахунок державної та додаткової пенсії з 01 серпня 2008 року; зобов’язання проводити перерахунок пенсії у разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком.

Позивач зазначив, що він є інвалідом 3 групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому повинен отримувати основну та додаткову пенсії відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Посилаючись на те, що розмір призначеної і виплачуваної йому пенсії не відповідають розмірам, встановленим цим Законом (796-12) , та на відмову відповідача привести його у відповідність з останніми, позивач просив визнати дії відповідача неправомірними і зобов’язати його усунути зазначені порушення, провівши відповідні перерахунки.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2008 року, позов задоволено частково: визнано дії відповідача щодо відмови позивачу здійснити з 01 серпня 2008 року перерахунок та виплату пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, неправомірними; зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, з 01 серпня 2008 року; в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати і прийняти нове рішення. В касаційній скарзі зроблено посилання на порушення судами норм матеріального права, зокрема ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Заперечень не надійшло.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 віднесений до 1 категорії осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 3 групи.

Статтею 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

За змістом ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам 3 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка визначає підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника, у всіх випадках розміри пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по 3 групі інвалідності –6 мінімальних пенсій за віком.

Таким чином вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, яка згідно з ст.

28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.

Розрахунок державної пенсії позивачу відповідачем проведено, виходячи з розміру 965 грн. 00 коп., додаткової –20 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 (530-2008-п) .

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Таким чином дії відповідача щодо виплати позивачу державної та додаткової пенсії в розмірі меншому, ніж встановлено ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є неправомірними.

Позивач просить зобов’язати відповідача провести йому перерахунок пенсії з 01.08.2008 року.

Пунктом 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , який набрав чинності з 01 січня 2008 року, внесено зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) :

текст ст. 50 Закону викладено у такій редакції: "Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність";

текст ст. 54 Закону викладено у такій редакції: "У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 - 1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження: по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Судами встановлено, що з 01 січня 2008 року відповідачем державна та додаткова пенсія виплачувалась у розмірах, встановлених вказаними статтями. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнано неконституційним положення пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Таким чином з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що, враховуючи позовні вимоги, позов підлягає задоволенню з 01 серпня 2008 року.

При цьому суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги про зобов’язання відповідача в майбутньому проводити перерахунок пенсії не підлягають задоволенню, оскільки захист прав є наступним, тобто передбачає факт його порушення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року та на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .