К-53556/09 Про скасування податкових повідомлень-рішень - 17.12.2009 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Іванівської МДПІ на постанову Господарського суду Київської області від 08.08.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 року по справі № А6/065-07 за позовом ТОВ "Астор-Сервіс"до Іванівської МДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Київської області від 08.08.2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 року, позовні вимоги Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 року –задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 02.12.2009 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.12.2009 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі Іванівська МДПІ просить скасувати судові рішення та постановити нове –про відмову в позові посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.1.8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та процесуального права, а саме: ст.ст. 11, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення –скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками проведеної працівниками Іванківської МДПІ виїзної позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Астор-Сервіс"з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ за період з 01.12.2005 року по 31.01.2006 року було складено акт №130-23/33130327 від 28.11.2006 року, на підставі якого відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000032300/0 від 10.01.2007 року, яким позивачу зменшено бю джетне відшкодування на суму 3996252,00 грн. та № 0000042300/0 від 10.01.2007 року, яким товариству визначено суму податко вого зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 3502381,00 грн. та застосо вано штрафні санкції в розмірі 1751190,50 грн.

В зазначеному акті перевірки податковий орган вказує про порушення позивачем вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме, позивачем завищено обсяг податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 3498633,00 грн. за податковою наклад ною №31 від 02.12.2005 року на суму 20991798,00 грн. (в т.ч. 3498633,00 грн. ПДВ).

Крім того, перевіряючими зроблено висновок, що в порушення п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"по зивач зайво включив до складу податкового кредиту грудня 2005 року податок на до дану вартість в сумі 4000000,00 грн., що призвело до завищення заявленої суми бю джетного відшкодування за січень 2006 року на суму 3996252,00 грн. та заниження податку на додану вартість за грудень 2005 року на суму 3502381,00 грн.

Задовольняючи вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.01.2007 року № 0000032300/0 та № 0000042300/0, суди попередніх інстанцій мотивували свої висновки тим, що податковий кредит позивача був сформова ний позивачем на підставі належним чином оформлених податкової накладної № 31 від 02.12.2005 p., виданої товариством "Лабріс"та податкових накладних № 717 від 14.12.2005 p., № 718 від 19.12.2005 p., № 719 від 21.12.2005р., виданих товариством "Авангард". Податкові накладні виписані контрагентами позивача, які на момент складання податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість, є належними первинними документами, що підтверджують правомір ність віднесення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

З такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони зроблені при неповно з’ясованих обставинах справи.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) –актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від’ємного значення між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

В акті перевірки та в своїх запереченнях проти позову податкова інспекція посилалась на те, що статут та свідоцтво платника ПДВ одного з контрагентів позивача (ТОВ "Лабріс") ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.10.2006 року визнано недійсними внаслідок виявлення ознак фіктивності підприємства. Інший контрагент позивача (ТОВ "Авангард") за місцем реєстрації не знаходиться, що дало відповідачу підстави для висновку що товар по господарській операції поставлений не був, отже у сторін угоди не було наміру отримати економічну вигоду.

На думку колегії суддів, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов’язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а ДПІ, ухвалюючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходила з того, що позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними.

Слід зазначити, що право на бюджетне відшкодування виникає у особи, яка за результатами господарської діяльності має від’ємне значення між сумою податкових зобов’язань звітного періоду та податковим кредитом, а проведені операції спрямовані на досягнення економічної вигоди. Судами попередніх інстанцій зазначені обставини перевірені не були та не з’ясовувалося питання чи мали намір підприємства –контрагенти позивача займатися господарською діяльністю, спрямованою на отримання прибутку.

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у ДПІ докази, які підтверджують її доводи відносно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Якщо ДПІ таких доказів не надала б або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 ст. 11 КАС, зобов’язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов’язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства, хоча у разі підтвердження доводів ДПІ про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ, якщо відображені в такій накладній відомості не відповідають фактичним обставинам.

Суди цю обставину не врахували, доводи ДПІ про безтоварність операцій та їх фіктивність у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного скарга ДПІ підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення –скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, ст. 227, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу Іванівської МДПІ задовольнити частково, постанову Господарського суду Київської області від 08.08.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.