Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

У січні 2007 року ТОВ "Оптіма Телеком"в інтересах Київської обласної філії ТОВ "Оптіма Телеком"звернулось з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в Київській області про скасування рішення №210 від 14.08.2006 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Позов обґрунтований тим, що відповідачем не доведено факту необґрунтовано одержаної виручки внаслідок завищення граничних тарифів, оскільки плата за встановлення основного апарату та за підключення окремої лінії не є загальнодоступною телекомунікаційною послугою і тому ціни на такі послуги не підлягають державному регулюванню шляхом встановлення граничних та фіксованих тарифів, а тому рішення відповідача №210 від 14.08.2006 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін та вилучення необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 1070366,69 грн. та штрафу в подвійному розмірі –2140673,38 грн. є необґрунтованим та незаконним.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2007 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2007 апеляційну скаргу ТОВ "Оптіма Телеком"задоволено. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2007 скасовано. Позовні вимоги задоволені. Скасовано рішення №210 від 14.08.2006 про застосування до ТОВ "Оптіма Телеком"економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Державна інспекція з контролю за цінами в Київській області звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2007 та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Так, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не в повній мірі були досліджені фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб та інші щ обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 14.08.2006 Державною інспекцією з контролю за цінами в Київській області було прийняте рішення № 210 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін та вилучено у відповідача в доход державного бюджету 1 070 336,69 грн. необґрунтовано отриманої виручки та 2 140 673, 38 грн. - штрафу у двократному розмірі необґрунтовано отриманої виручки.

Рішення №210 від 14.08.2006 було прийнято Державною комісією з контролю за цінами в Київській області на підставі акту перевірки діяльності Київської обласної філії ТОВ "Оптіма Телеком"№ 150 від 31.07.2006.

При проведенні перевірки відповідач дійшов висновку, що позивачем за період з 01.01.2004 по 01.05.2006 була необґрунтовано отримана виручка внаслідок завищення граничних тарифів при встановленні абонентам основних телефонних апаратів та підключенні до окремої лінії у розмірі 1070336,69 грн., оскільки позивачем при встановленні телефонних ліній застосовувалися тарифи, завищені у порівнянні до тарифів, прийнятих наказом Держкомзв'язку України "Про затвердження Граничних тарифів на основні послуги електрозв'язку та тарифів на виплату державних пенсій та грошової допомоги" (z0595-02) X? 120 від 07.06.2002 р.. що діяв у перевіряємий період, тариф на установлення основного телефонного апарата, підключеного до окремої лінії для підприємств, установ, організацій бюджетних та інших становив 666.67 грн. (без ПДВ), для населення 166.67 грн. (без ПДВ).

Колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про необґрунтованість доводів відповідача та про відсутність підстав вважати, що позивачем було необґрунтовано одержано доход внаслідок укладення договорів про надання послуг телефонного зв'язку з огляду на наступне.

Статтею 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення"передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно до вимог статті 7 зазначеного вище Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до вимог статті 8 Закону, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Статтею 4 Закону встановлено, шо Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Як встановлено судом, враховуючи умови договорів, які укладались позивачем з абонентами протягом перевіряємого періоду, не було встановлено вартість установлення основного телефонного апарату, підключеного до окремої лінії у розмірах, які перевищують граничні тарифи, оскільки зазначена у договорах вартість включає в себе, окрім вартості установки ще і вартість інших послуг, які абонент відповідно до умов договорів має право отримати без додаткової оплати за їх активацію та які не є регульованими.

Судом обґрунтовано, у відповідності з нормами ст. 62 Закону України "Про телекомунікації"виділено загальнодоступні телекомунікаційні послуги, тарифи на які є регульованими у сенсі положень статті 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення"і розмір яких регулює наказ Держкомзв’язку України №120 (z0595-02) від 07.06.2002 р. "Про затвердження Граничних тарифів на основні послуги електрозв'язку та тарифів на виплату державних пенсій та грошової допомоги"і наводить відмінності загальнодоступних телекомунікаційних послуг від послуг зв’язку згідно умов договору, які укладаються між позивачем та абонентами.

Відповідно до п. З ст. 213 Цивільного кодексу України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Беручи до уваги зазначене, судом обґрунтовано правильність позиції позивача про можливість для нього самостійного встановлення тарифів на послуги зв'язку згідно умов договору, що укладається між позивачем та абонентами.

Така позиція ґрунтується:

- положеннями статті 7 Закону "Про ціни і ціноутворення", яка визначає, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів;

- положеннями п.1 ст. 66 Закону "Про телекомунікації", який уповноважує операторів на самостійне регулювання тарифів, за винятком випадків державного регулювання шляхом встановлення граничних або фіксованих тарифів на виключний перелік послуг, визначених п.2. ст. 66 Закону України "Про телекомунікації":

1) тарифи на загальнодоступні послуги;

2) тарифи на надання в користування каналів електрозв'язку операторів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг.

Судом з'ясовано, що згідно проведених розрахунків відповідача, нарахування сум необґрунтовано отриманої виручки та штрафу у двократному розмірі необґрунтовано отриманої виручки здійснювався із кількості 1 768 договорів на встановлення телефонних ліній. Одночасно судом приведені дані позивача, наявні у матеріалах справи, згідно яких за перевіряємий період ним було укладено 1 647 договорів.

На підставі зазначеного, судом вірно зазначено, що за таких обставин не може бути підтверджений розмір необґрунтовано одержаної виручки у сумі 1070 336,69 грн.

Судом встановлено, що пунктом 3 наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України "Про затвердження Граничних тарифів на основні послуги електрозв'язку га тарифів на виплату державних пенсій та грошової допомоги"від 07.06.2002 р. № 120 (z0595-02) кожному підприємству електрозв'язку (оператору) надається право підключати споживачам 30 відсотків абонентських номерів новозбудованої (розширеної) мережі місцевого телефонного зв'язку із застосуванням договірних тарифів, а, як встановлено судом, відповідачем під час визначення розміру необґрунтовано отриманої позивачем виручки доходу при установленні основних телефонних апаратів не проводився належний аналіз кількості договорів та, відповідно, розрахунок отриманої виручки із врахуванням положення пункту 3 наказу.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції правомірно і обґрунтовано дійшов висновку, про відсутність підстав вважати про отримання позивачем необґрунтовано отриманої виручки внаслідок укладення договорів про надання послуг телефонного зв'язку.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції повно та об'єктивно дослідивши обставини по справі, суд обґрунтовано дав правову оцінку цим обставинам, яка відповідає чинному законодавству.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Київській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2007 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.