С-21089/07 Про скасування податкового повідомлення-рішення - 15.12.2009 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області на постанову господарського суду Тернопільської області від 17.03.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2006

у справі № 13/41-648

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Бережанигаз"

до Козівської міжрайонної державної податково інспекції Тернопільської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

Відкрите акціонерне товариство "Бережанигаз" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Козівської міжрайонної державної податково інспекції Тернопільської області про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №0000222332/0 від 26.07.2005.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 17.03.2006 позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Козівської МДПІ №0000222332/0 від 26.07.2005.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2007 залишено без змін постанову господарського суду Тернопільської області від 17.03.2006, та замінено відповідача, Козівську МДПІ Тернопільської області, на правонаступника Бережанську МДПІ Тернопільської області.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати постанову господарського суду Тернопільської області від 17.03.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2007, прийняти нове рішення яким в задовольнити позовних вимог відмовити у повному обсязі

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, відповідачем проведено перевірку позивача, щодо відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності за 2004 рік та І квартал 2005 року.

За результатами перевірки складено акт №18/23-134,21136718 від 26.07.2005, та прийняте податкове повідомлення-рішення №0000222332/0 від 26.07.2005 про донарахування та стягнення 17697 грн. частини прибутку та 8849 грн. санкцій.

Встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до ст. 92 Конституції України, ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" проводиться виключно законами про оподаткування, до яких інші нормативні акти не відносяться.

Таким чином, чистий прибуток, чи частина чистого прибутку, до податків, зборів (обов’язкових платежів) не відноситься, за виключенням дивідендів, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами (ч. 3 п.1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування"), до яких позивач не відноситься.

Також судами попередніх інстанцій зазначено, що чистий прибуток акціонерного товариства чи його частина в даному спорі не є податком, збором (обов’язковим платежем), застосування процедури по Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , а тим більше фінансових (штрафних) санкцій, є безпідставним і незаконним.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв’язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" визначено вичерпний перелік загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону до загальнодержавних належить податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Таким чином, порядок нарахування дивідендів, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами визначений в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , який є спеціальним законом з оподаткування по зазначеному платежу.

Відповідно до п. 16.4 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до п. 6.1 ст. 6 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати.

Статтею 72 Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік" передбачено, що господарські організації: державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу) акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб’єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів

Відповідно до статті 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" передбачено, що господарські організації: державні, казенні підприємства та їх об’єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб’єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, при винесені спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем застосовано процедуру, передбачену Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , який згідно з преамбулою є спеціальним законом з питань оподаткування.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов’язання - зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими запонами України. Відповідно до пункту 1.5 статті 1 вказаного Закону штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до статті 92 Конституції України та статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" проводиться виключно законами про оподаткування, до яких постанови Кабінету Міністрів України та Закони України про державні бюджети на відповідні роки, з огляду на правила Бюджетного кодексу України (2542-14) , не належать.

Частиною 7 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Згідно з статтями 13, 14, 15 Законом України "Про оподаткування", якими встановлено перелік видів податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються на території України, такий платіж, як частина прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до державного бюджету, до податків, зборів (обов’язкових платежів) не відноситься, за виключенням дивідендів, що сплачуються до бюджету державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами (ч.3, п.1, ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування").

Оскільки частина прибутку, що вилучається, не є податком чи збором, а тому не є податковим зобов’язанням і не може стягуватись за процедурою, передбаченою Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Відповідно застосування штрафних санкцій у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , здійснено без достатніх правових підстав і є неправомірним.

Колегія суддів касаційної інстанції також зазначає, що відповідач не звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, а обрав незаконний інший спосіб.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області на постанову господарського суду Тернопільської області від 17.03.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 у справі № 13/41-648 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.